Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Коментар:

1. Оскільки спільна сумісна власність не передбачає визначення часток учасників, а поширюється на усе майно, при здійсненні поділу такого майна слід виходити з презумпції рівності часток. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Подружжя мають право відступити від принципу рівності часток при поділі на підставі шлюбного договору (ч. 3 ст. 97 СК), якщо тільки дане положення шлюбного договору не ставить одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК). Крім того, підставою для зміни рівності часток подружжя СК називає також "домовленість" між подружжям. Очевидно, під такою "домовленістю" слід розуміти укладення між подружжям договору про поділ майна, що є у спільній сумісній власності (ст. 69 СК). Якщо об'єктом поділу є нерухоме майно, договір укладається у письмовій формі та підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 69 СК). Якщо поділ стосується винятково рухомого майна та (або) майнових прав, можна припустити, що договір укладається у більшості випадків у простій письмовій формі, якщо тільки він не виконується повністю в момент його вчинення, адже навряд чи вартість спільного майна складає менше, ніж 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 3 ч. 1 ст. 208 ЦК), а нотаріальне посвідчення здійснюється за бажанням подружжя або на вимогу одного з них.

2. Незважаючи на те, що ст. 71 СК, яка визначає порядок поділу спільного майна подружжя, не приділяє уваги іншим питанням, крім поділу речей, об'єктом поділу можуть бути також майнові права (ч. 1 ст. 61 СК), а також майнові обов'язки за умови, що вони входять до складу спільної сумісної власності подружжя (ч. 4 ст. 65, ч. 2 ст. 73 СК). Іншими словами, саме вартість майна подружжя в цілому, а не лише вартість речей, має враховуватись при застосуванні принципу рівності часток подружжя.

3. Частини друга та третя коментованої статті встановлюють підстави для відступу від принципу рівності часток за рішенням суду.

По-перше, це можливо якщо суд встановить обставини, які "мають істотне значення". Приклади таких обставин, наведені у ч. 2 ст. 70 СК, переконують, що в основу відповідного судового рішення можуть бути покладені випадки, коли один з подружжя, зокрема, не вносив достатньої кількості матеріальних коштів до сімейного бюджету або не бажав працювати незважаючи на те, що мав можливість для цього, витрачав майно подружжя для задоволення виключно або переважно своїх особистих потреб, укладав від імені подружжя матеріально обтяжливі зобов'язання, знищив чи пошкодив спільне майно зі своєї вини тощо. Перелік підстав, які дають можливість суду відступити від принципу рівності часток подружжя є відкритим. До інших випадків слід віднести обставини, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК) (абзац четвертий пункту 30 постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р.).

По-друге, суд може присудити більшу частку одному з подружжя за умов, що: 1) з нею, ним проживають діти, повнолітні син, дочка, які є непрацездатними; 2) дана особа не отримує аліментів або їхній розмір є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей, повнолітніх сина, дочки або другого з подружжя.