Кримінально-виконавчий кодекс України (КВК України). Науково-практичний коментар.

Стаття 4. Підстава виконання і відбування покарання

Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Коментар:

Стаття, що коментується, визначає підставу виконання і відбування покарання. Питання про підставу виконання і відбування кримінального покарання врегульовано даною статтею КВК України, яка передбачає вирок суду, що набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання. Набрання чинності кримінально-виконавчого закону - це початковий час його дії, з якого закон може застосовуватися до кримінально-виконавчих правовідносин.

Кримінально-виконавчі правовідносини виникають з моменту набрання вироком суду законної сили. Це положення прямо витікає з вимог ст. 4 КВК України, яка передбачає, що підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили. Аналогічна за змістом норма закріплена й у ч. 1 ст. 62 Конституції України.

В процесуальному аспекті моментом виникнення кримінально-правових відносин вважається звернення вироку до виконання, яке здійснюється у відповідності до вимог Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) і полягає в направленні суддею (судом) розпорядження про виконання вироку та копії вироку тому органу, на який покладено обов'язок виконати вирок. Кримінально-виконавчі правовідносини - це урегульовані нормами кримінально-виконавчого права суспільні відносини між державними органами, що виконують кримінальні покарання, з однієї сторони, і засудженими, відбуваючими покарання, з іншої, які виникають з приводу та в процесі виконання і відбування кримінальних покарань.

Органи та установи виконання покарань, які виконують кримінальні покарання, засуджені, які відбувають покарання за вироком суду, та органи прокуратури, які здійснюють нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, є обов'язковими суб'єктами цих правовідносин, оскільки без перших двох такі правовідносини не можуть взагалі виникнути, а необхідність здійснення нагляду з боку прокуратури прямо передбачена нормами кримінально-виконавчого законодавства.

До інших учасників правовідносин можуть бути віднесені громадські об'єднання та організації, представники релігійних конфесій та окремі громадяни, які з власної ініціативи залучаються до процесу виправлення та ресоціалізації засуджених і наділяються значно меншим обсягом прав та обов'язків в цій сфері.

Зміст правовідносин створюють фактична поведінка суб'єктів і сукупність їх прав та обов'язків. Права і обов'язки належать обом суб'єктам, але якщо один з суб'єктів наділяється певним обов'язком, то інший - правом, яке відповідає цьому обов'язку. Тобто права одного суб'єкта кореспондують обов'язкам іншого і навпаки. Характер та обсяг прав і обов'язків суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин залежить від виду кримінального покарання та розкривається в ході його виконання і здійснення заходів виховного впливу.

Об'єкт правовідносин - це явища та предмети, тобто реально існуючі обставини, з приводу яких виникають правовідносини. Ними можуть бути певні блага та законні інтереси їх суб'єктів. В якості об'єкта кримінально-виконавчих правовідносин можуть бути різні сторони порядку та умов виконання (відбування) покарання.

Юридичні факти - це обставини, з якими пов'язано виникнення, зміна та припинення кримінально-виконавчих правовідносин. Винесення обвинувального вироку, набрання ним законної сили та звернення його до виконання - це юридичний факт, який обумовлює виникнення кримінально-виконавчих правовідносин. Ця вимога, як ми вже зазначали вище, закріплена у ч. 1 ст. 62 Конституції (особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду), а також міститься у ст. 4 КВК України.

Юридичні факти, які обумовлюють виникнення кримінально-виконавчих правовідносин чи зміну існуючих правовідносин, виступають у вигляді певних окремих дій. Як вже було наведено вище, такою дією є вирок суду, який набрав законної сили. Припинення кримінально-виконавчих правовідносин здійснюється внаслідок таких юридичних фактів як дія, або подія. Подією є наприклад, закінчення строку покарання, який визначено вироком, смерть засудженої особи, яка відбуває кримінальне покарання. Дія - рішення суду про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або звільнення засудженого від подальшого відбування покарання через хворобу та інші.

Амністія - це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певних категорій осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, яке оголошується законом України про амністію, що приймається відповідно до положень Конституції УКРАЇНИ, КК України та Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 року, та, як правило, присвячується знаменним подіям у житті держави.

Помилування - це акт глави держави, за яким певна особа повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м'яке покарання. Акт помилування носить сугубо індивідуальний характер, оскільки стосується конкретного засудженого. На відміну від амністії, яка спрямована на невизначену кількість засуджених.

Набравши чинності, вирок суду або постанова, яка його доповнює чи змінює, є підставою для застосування до засудженого засобів виправлення і ресоціалізації (ст. 9 КВК), а також примусових заходів медичного характеру, якщо вони призначені засудженому вироком суду.

<Стаття 3 | Стаття 4 | Стаття 5>