Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України). Науково-практичний коментар.

1. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

2. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

3. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

4. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України

1. Доказування - це пізнавальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів¹⁹. Отже, мета доказування - з'ясування дійсних обставин справи.

В практичній площині завдання доказування полягає не стільки в тому, щоб встановити істину, скільки в тому, щоб з'ясувати, чиї твердження про факти, позивача чи відповідача, найдостовірніші. Пошуки істини у цивільному судочинстві безперспективні. Звідси мета доказування - переконати суд у достовірності наведених фактів. Вміння переконувати - ось що потрібно в суді.

Доказування - це ще й складний психологічний процес, в результаті якого у судді формується та чи інша думка по справі.

2. Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню.

Обов'язок представлення доказів покладається також на третіх сторін. Третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, користується всіма правами і виконує всі обов'язки позивача, доказує обставини, якими вона підтверджує свої вимоги. Третя сторона, що не заявляє самостійні вимоги, повинна доказувати факти, які впливають на її відносини зі стороною в процесі. Прокурор і інші особи, які звертаються до суду на захист інтересів інших осіб, зобов'язані доказувати обставини, що лежать в основі поданої ними заяви.

Інші учасники процесу, наприклад, свідки, доказів подавати суду не можуть.

Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Розподіл і роз'яснення сторонам їх обов'язку щодо доказування - це функція суду в рамках юрисдикційної процедури, завдання суду організувати дійсно змагальний процес. Розподілити тягар доказування у справі, означає зробити припущення про наявність або відсутність юридичних фактів на користь однієї із сторін. Якщо інша сторона твердженнями і доказами не може переконати суд в хибності такого припущення, то припущення трансформується у твердження про наявність відшуковуваного факту, відображене у мотивувальній частині судового рішення. Проте, зазначає вчений, у судовій практиці часто трапляються випадки порушення загальних правил розподілу обов'язків з доказування. Так, суди в своїх рішеннях про задоволення позову часто зазначають, що відповідач не довів обставин, на які він посилався, не визнаючи позовних вимог позивача. Це неправильно, оскільки незалежно від того, доводить відповідач відсутність фактів підстави позову чи ні, загальне правило розподілу доказових обов'язків залишається незмінним, і тягар доказування не переходить від однієї сторони до іншої. Підставу позову повинен довести саме позивач²⁰.

3.Доказування процесуальних фактів має деякі особливості, які дозволяють при певних обставинах розглядати доказування як обов'язок учасника процесу. Наприклад, якщо сторона клопоче про забезпечення позову, вона повинна довести наявність підстав для цього, в іншому випадку суд відхилить клопотання у зв'язку з відсутністю доказів. Ця відмова може розглядатися як процесуальна санкція.

При заявленні клопотання про відстрочку сплати судового збору зацікавлена сторона повинна вказати суду наявність підстав для цього.

4. Відповідно до коментованої статті предмет доказування - це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Доведенню підлягають тільки ті обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, по якій виник спір. Таким чином законодавець встановлює межі доказування. Необхідно врахувати, що обставини, які мають значення для справи, але щодо яких спору немає, не підлягають доведенню, оскільки визнані сторонами²¹.

5.Частина 4 коментованої статті забороняє здійснювати доказування через припущення, тобто твердження, які самі по собі потребують доведення. Пленум ВС України у ч. 11 постанови N 14 від 18.12.2009 р. наголошує, що суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для позначення припущень, що встановлені законом і мають правове значення, використовується термін "презумпція". Законодавець не дає дефініцій презумпції. В науці під презумпцією розуміється припущення про наявність або відсутність юридично значимої обставини, яке перерозподіляє доказові обов'язки учасників процесу та закріплене (або опосередковано закріплене) спеціальною процесуальною нормою. Презумпція одночасно виступає і як процесуальне правило, яке встановлює особливий порядок розподілу доказових обов'язків, і як ймовірне знання про існування якогось факту, події²². В суб'єктів правозастосування може скластися враження, що, забороняючи використання припущень в доказуванні, коментована норма забороняє застосовувати презумпції. Однак, на нашу думку, таке тлумачення було б неправильним. Презумпції, які встановлені нормами матеріального закону, підлягають застосуванню в цивільному процесі. Основне їх призначення - перерозподіл обов'язків з доказування. Зокрема, факти, які за законом презюмуються, тобто припускаються встановленими, потребують спростування, а не доказування.

В науковій літературі наголошується про необхідність розмежовувати поняття презумпція і фікція. При формулюванні фікції законодавець виходить з того, що обставини, яка визнається існуючою, насправді немає. Тобто фікція відрізняється від презумпції відсутністю ймовірністі факту, який стверджується.

6. Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику, оскільки подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу.

7. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.

Якщо докази у справі зібрані в порядку, передбаченому статтями 132, 133, 140 та частиною четвертою статті 191 ЦПК, суд може обґрунтувати ними рішення лише за умови, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні, пред'явлені для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та досліджені в сукупності з іншими доказами. При ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України N 14 від 18.12.2009 р. "Про судове рішення у цивільній справі").