1. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 311 Цивільного процесуального кодексу України

1. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Це означає, що суд не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, або дослідив факти, не передбачені такою нормою. Прогалина у встановленні істотних для справи обставин або дослідження обставин, не передбачених нормою матеріального права, котра підлягає застосуванню, найчастіше обумовлена неправильним установленням предмета доказування.

Обставини, які мають значення для справи - це ті обставини, які у відповідності з законом, породжують, змінюють або зупиняють права і обов'язки, тобто юридичні факти, а також обставини, яким значення юридичних фактів надається судом при вирішенні спору;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце в тих випадках, коли факти, котрі мають важливе значення для справи, не підтверджено передбаченими законом доказами або підтверджено недостовірними чи суперечливими. Причиною недоведеності обставин найчастіше є порушення судом правил оцінки доказів;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тих випадках, коли суд на підставі встановлених фактів зробив неправильний висновок про взаємовідносини сторін. Така невідповідність можлива, наприклад, коли норма матеріального права, що регулює спірні правовідносини лише в загальній формі визначає обстановку, за якої настають ті чи інші наслідки (справи про розірвання шлюбу, передачу дитини на виховання, виселення у зв'язку з неможливістю проживання). Саме в таких категоріях справ часто проявляються протиріччя між висновком про взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами.

4) порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо суд:

а) не застосував закон, який підлягав застосуванню;

б) застосував закон, який не підлягав застосуванню;

в) неправильно витлумачив закон.

Незастосування закону, який підлягає застосуванню, має місце в тих випадках, коли суд не лише не вказує в ухвалі норму права, яка має застосовуватись, а й вирішує справу з порушенням чинного законодавства. Про незастосування закону, який підлягав застосуванню, можна говорити, якщо суд застосував нечинний закон чи норму підзаконного акта, що суперечить закону, або виданий із порушенням чинного законодавства.

Норми матеріального права вважаються порушеними, якщо суд застосував закон, який не підлягав застосуванню. Таке порушення має місце, якщо суд при вирішенні справи неправильно кваліфікував взаємовідносини сторін і застосував не ту норму, яка регулює спірні правовідносини (наприклад, норму сімейного, а не цивільного права).

Неправильне тлумачення закону допускається судом у тих випадках, коли застосовується закон, який хоч і підлягає застосуванню, проте зміст і сутність його розуміється неправильно, внаслідок чого в рішенні суд робить неправильний висновок щодо прав та обов'язків сторін. Подібне порушення може бути припущене, зокрема, при розширеному або обмеженому тлумаченні.