Кодекс торговельного мореплавства України (КТМУ). Науково-практичний коментар.

Винагорода встановлюється з метою заохочення рятувальних операцій з урахуванням таких критеріїв (незалежно від порядку, в якому вони викладені):

1) врятована вартість судна та іншого майна;

2) майстерність і зусилля рятівника у відверненні або зменшенні шкоди навколишньому природному середовищу;

3) ступінь успіху, досягнутого рятівником;

4) характер і ступінь небезпеки;

5) майстерність і зусилля рятівника у рятуванні судна, іншого майна, людей;

6) затрачений рятівником час, понесені ним витрати і збитки;

7) ризик відповідальності та інший ризик, на які наражався рятівник або його обладнання;

8) швидкість надання послуг;

9) наявність і використання суден або іншого обладнання, призначених для рятувальних операцій;

10) стан готовності та ефективність обладнання рятівника і його вартість.

Встановлена винагорода виплачується всіма особами, заінтересованими в судні та іншому майні, пропорційно їх відповідній врятованій вартості. У разі виплати винагороди однією з цих осіб вона має право регресу до інших заінтересованих осіб у розмірі їх відповідних часток.

Коментар:

Зміст коментованої статті відповідає ст. 13 Конвенції. Метою сплати винагороди є заохочення рятувальних операцій.

В ч. 1 коментованої статті наведено критерії, з урахуванням яких має визначатися розмір винагороди за рятування. Значення кожного з наведених критеріїв не визначається їх черговістю. Незважаючи на те, що за змістом статті перелік критеріїв є вичерпним, на практиці суди й арбітраж можуть приймати до уваги й інші критерії, які впливають на визначення розміру винагороди.

1) Для визначення винагороди приймається до уваги врятована вартість судна та іншого майна.

При визначенні врятованої вартості судна чи іншого майна мова йде про цінність й значення рятувальної операції. Врятована вартість безумовно впливає на розмір винагороди, але слід зазначити, що розмір винагороди не встановлюється пропорційно врятованої вартості. Врятована вартість визначається виходячи з ринкової вартості судна чи майна у непошкодженому стані з відрахуванням витрат на усунення пошкоджень. Вплив врятованої вартості на розмір винагороди залежить від характеру та ступеня небезпеки.

2) Для визначення винагороди приймаються до уваги майстерність і зусилля рятівника у відверненні або зменшенні шкоди навколишньому природному середовищу.

Питання про майстерність і зусилля рятівника у відверненні або зменшенні шкоди навколишньому природному середовищу вирішується у кожному конкретному випадку поряд з іншими критеріями. Наскільки це впливає на підвищення розміру винагороди, залежить від обставин справи і позиції суду чи арбітражу. Прийнято вважати, що у випадках відвернення шкоди навколишньому природному середовищу розмір винагороди підвищується однозначно.

3) Для визначення винагороди приймається до уваги ступінь успіху, досягнутого рятівником.

Ступінь успіху, досягнутого рятівником, - це корисний результат рятівної операції, який знаходить відображення у повному або частковому рятуванні судна чи майна. Тому в юридичній літературі терміни "корисний результат" і "ступінь успіху" розглядаються як синоніми. Для визначення розміру винагороди слід враховувати, чи здійснив рятівник всю рятівну операцію в цілому, чи тільки сприяв її завершенню.

4) Для визначення винагороди приймаються до уваги характер і ступінь небезпеки.

Небезпека для судна чи майна є характерною ознакою рятівної операції і однією з умов виникнення права на винагороду. В контексті цієї статті йдеться про характер і ступінь небезпеки для судна чи майна, що були врятовані. При визначенні винагороди слід з'ясувати, від якої небезпеки було врятовано судно чи майно. Чим більшою була небезпека для судна чи майна, тим більш цінною вважають рятівну операцію.

5) Для визначення винагороди приймаються до уваги майстерність і зусилля рятівника у рятуванні судна, іншого майна, людей.

Мова йде про професійність, старанність й інтенсивність в діях рятівника. Однак слід мати на увазі, що цей критерій по-різному застосовується до так званого непрофесійного (випадкового) і професійного рятівника. Від випадкового рятівника не можна вимагати дотримання тих стандартів, яких дотримується професійний рятівник, оскільки для останнього рятування - це предмет повсякденної діяльності.

6) Для визначення винагороди приймаються до уваги затрачений рятівником час, понесені ним витрати і збитки.

Рятувальна операція за своїм характером може бути більш або менш тривалою. Тривалість пов'язується зі складністю рятувальної операції і тому може впливати на розмір винагороди.

Здійснення рятувальної операції завжди призводить до витрат та збитків рятувальника. Однак для визначення винагороди враховуються лише ті витрати та збитки, які раціонально понесені рятівником і доведені як такі, що фактично мали місце.

7) Для визначення винагороди приймаються до уваги ризик відповідальності та інший ризик, на які наражався рятівник або його обладнання.

Ризик відповідальності може мати місце у випадках зіткнення судна рятівника з іншим судном, пошкодження ним портових чи причальних споруд й обладнання тощо. До категорії інших ризиків відносяться ризики, які супроводжують рятівника або його обладнання під час здійснення рятівної операції (ризик пошкодження судна, ризик для членів екіпажу тощо). Будь-який ризик повинен бути розумним відповідно до обставин справи. Ступінь ризику для рятівника або його обладнання впливає на розмір винагороду в сторону його збільшення.

8) Для визначення винагороди приймаються до уваги швидкість надання послуг.

Швидкість надання послуг залежить від характеру рятівної операції і найбільше характеризує швидкість вжиття відповідних заходів рятувальником (швидко відреагував на сигнал про допомогу, швидко прибув на місце події і т. д.).

9) Для визначення винагороди приймаються до уваги наявність і використання суден або іншого обладнання, призначених для рятувальних операцій.

Наведений критерій найбільше застосовується до професійних рятівників, оскільки саме вони вкладають кошти у придбання рятувальних суден, рятувального обладнання й вдосконалюють тим самим технологію й тактику рятівних операцій.

10) Для визначення винагороди приймаються до уваги стан готовності та ефективність обладнання рятівника і його вартість.

Відповідно до наведеного критерію йдеться про стан готовності рятівника та його обладнання до здійснення рятівної операції (наприклад, готовність швидко вийти в море для рятування, готовність обладнання працювати під час рятування і т. д.).

Відповідно до ч. 2 коментованої статті винагорода виплачується всіма особами, заінтересованими в судні та іншому майні, пропорційно їх відповідній врятованій вартості. У разі виплати винагороди однією з цих осіб вона має право регресу до інших заінтересованих осіб у розмірі їх відповідних часток.

Витрати на рятування, що включають винагороду за рятування, при визначенні якої прийняті до уваги майстерність й зусилля рятівника щодо попередження або зменшення шкоди навколишньому середовищу, визнаються загальною аварією.