Кодекс Законів про працю України (КЗпПУ). Науково-практичний коментар.

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу. 

Коментар:

1. Хоча прокоментовані вище статті Кодексу законів про працю і передбачають регулювання цим Кодексом насамперед трудових відносин, праці, зміст цього законодавчого акта свідчить про поширення його положень і на відносини, пов'язані із соціально-побутовим і соціально-культурним обслуговуванням працівників за рахунок коштів підприємства, установи, організації (власника). Відносини між власником (уповноваженим ним органом) і працівником, пов'язані із соціально-побутовим і соціально-культурним обслуговуванням працівників, слід визнати частиною трудових відносин. Тому в ст. 91 КЗпП говориться про встановлення додаткових порівняно з законодавством не тільки трудових, але й соціально-побутових пільг. У Кодексі законів про працю відсутня єдність термінології щодо відносин, пов'язаних із соціально-побутовим і соціально-культурним обслуговуванням працівників. Так, ст. 200 КЗпП встановлює правило, що стосується культурно-масової і спортивної роботи з молодими працівниками. У ст. 248 КЗпП говориться про житлово-побутове обслуговування працівників. У ст. 250 КЗпП йдеться про матеріальне забезпечення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної і спортивної роботи. Ст. 13 КЗпП передбачає включення в колективні договори умов про житлово-побутове, культурне, медичне обслуговування працівників, організацію оздоровлення і відпочинку працівників.

З урахуванням такого розмаїття термінології, що застосовується в Кодексі законів про працю, вважаємо допустимим поняття "соціально-побутові пільги" тлумачити досить широко, включаючи в нього пільги побутового, житлового, культурного, освітнього, медичного, оздоровчого, спортивного, фізкультурного та іншого подібного характеру.

2. Слід враховувати, що поряд із правом підприємств надавати працівникам соціальні пільги, які формулюються як положення загального характеру, що зобов'язують підприємство надавати соціальні, соціально-побутові та соціально-культурні пільги працівникам або їх окремим категоріям, у законодавстві стали з'являтися і такі норми, що містять формально визначені правила про надання соціальних послуг працівникам.

Зокрема, п. 19 Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, передбачає надання керівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячного заробітку. Ст. 13 Закону "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" надає право журналістам на санаторно-курортне лікування за рахунок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації.

3. Право на надання працівникам додаткових трудових і соціально-побутових пільг мають підприємства, установи та організації. Належить підкреслити, що таке право мають і установи, що фінансуються з бюджету.

4. Слід звернути увагу, що ст. 91 Кодекс законів про працю доповнено згідно із Законом від 20 березня 1991 року, який терміном "власник" замінив у Кодексі законів про працю слова не тільки "адміністрація підприємства, установи, організації", а й "підприємство, установа, організація". І все-таки статті 91 КЗпП нова термінологія не торкнулася. Законодавець віддав перевагу у даній статті використанню колишньої термінології. На нашу думку, законодавець тим самим підкреслив, що на стороні роботодавця він розрізняє двох суб'єктів - власника підприємства, установи, організації і саме підприємство, що має статус юридичної особи відповідно до цивільного законодавства.

5. У силу ст. 91 КЗпП додаткові трудові та соціально-побутові пільги працівникам можуть надаватися саме підприємствами, установами, організаціями, а не їх власниками. При цьому такі пільги не завжди можуть носити виключно матеріальний характер, однак матеріальний компонент у них повинен бути завжди. Так, надання додаткової відпустки на підставі колективного договору є для працівника додатковою пільгою організаційного характеру. Однак воно тягне й надання пільги матеріального характеру (оплату часу додаткової відпустки). Отже, надання додаткової відпустки на підставі колективного договору відповідає ст. 91 КЗпП.

Навпаки, надання відпустки без збереження заробітної плати не тягне за собою ніяких матеріальних пільг. Це - чисто організаційна міра. Таким чином, вона допускається тільки у випадках, передбачених ст. 25, 26 Закону "Про відпустки". Надавати відпустки без збереження заробітної плати у випадках, не передбачених законами, посилаючись на ст. 91 КЗпП, було б незаконним, тому що контрагентом працівника у відносинах, пов'язаних з наданням працівникові пільг організаційного характеру є власник (адміністрація підприємства, установи, організації), а надання власником працівникові пільг, що не мають матеріального змісту, ст. 91 КЗпП не передбачає.

Аналогічним чином не може бути виправдане посиланням на ст. 91 КЗпП надання працівникам пільг, пов'язаних з відмовою власника використовувати права, встановлені главою III Кодексу законів про працю. Встановлення для працівників на підставі ст. 91 КЗпП пільг, пов'язаних з матеріальною відповідальністю працівника, не відповідає змісту цієї статті.

6. Підприємства, установи, організації мають право надавати працівникам пільги в межах своїх повноважень. Звичайно, найбільше обмежені щодо цього установи, що фінансуються з бюджетів. Однак і підприємства й організації, що перебувають на госпрозрахунку, повинні мати нормативно встановлене повноваження надавати працівникам додаткові порівняно з законодавством трудові і соціальні пільги. Було б неправильним вважати, що їх право надавати пільги випливає безпосередньо зі ст. 91 КЗпП. Навпаки, у цій статті прямо зазначається на те, що пільги надаються в межах певних повноважень. Так, повноваження підприємств та організацій, на які поширюється чинність Господарського кодексу України, - надавати пільги працівникам ґрунтується на правилах ст. 69, а також ст. 44 цього Кодексу, що дає право власникові або підприємцям вільно розпоряджатись прибутком відповідно до статуту підприємства і чинного законодавства.

В інших випадках повноваження встановлювати додаткові пільги для працівників передбачено окремими положеннями Кодексом законів про працю, спеціальними законами і підзаконними актами. В усіх випадках, коли законодавством встановлюється тільки право (але не обов'язок) встановлювати для працівників пільги, вони підпадають під ст. 91 КЗпП, хоча б у тексті нормативного акта й не містилося прямого зазначення на те, що відповідні пільги надаються за рахунок власних коштів підприємства, установи, організації.

7. Повноваження підприємства, установи, організації на надання працівникам додаткових у порівнянні з законодавством трудових і соціально-побутових пільг повинні бути закріплені в статуті, прийнятому відповідно до вимог законодавства, і як правило, реалізуються його керівником. Однак статутами можуть і обмежуватися повноваження керівника щодо надання пільг, із зазначенням іншого порядку їх надання (наприклад, за рішенням зборів господарського товариства, за рішенням власника майна приватного підприємства).

8. Додаткові трудові та соціально-побутові пільги для працівників відповідно до ст. 91 КЗпП можуть встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств, установ, організацій. Власні кошти підприємств, установ, організацій, що знаходяться на самофінансуванні, у контексті коментованої статті, варто розуміти не тільки як чистий прибуток, що залишається після сплати всіх передбачених податків і зборів (обов'язкових платежів) у розпорядженні підприємства. У таких підприємств усі кошти - власні, крім коштів так званого бюджетного фонду (ч. 3 ст. 3 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами").

Власними коштами установ, що фінансуються із бюджетів, є такі кошти, які вони можуть направляти на надання пільг працівникам. Це можуть бути і кошти, отримані за рахунок надання такими установами платних послуг фізичним і юридичним особам, і бюджетні кошти за наявності зазначеного повноваження, і інші позабюджетні кошти. Порядок розгляду і затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ і організацій передбачає постатейний розподіл витрат, що здійснюють установи і організації не тільки за рахунок бюджетних коштів, а і за рахунок власних надходжень. Витрачати грошові кошти на цілі, не передбачені кошторисом, бюджетним установам заборонено (ст. 6 Указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни").

9. Слід також враховувати, що більш широкі можливості для поліпшення становища працівників порівняно з законодавством і угодами дає частина третя ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди", що передбачає встановлення в колективних договорах додаткових не тільки соціально-побутових пільг, але й гарантій. Відповідно до цього правила можливе надання працівникам не тільки матеріальних пільг і гарантій, а й інших гарантій. Наприклад, можливе включення до колективного договору умов про відмову власника від права здійснювати реорганізацію або перепрофілювання підприємства, інші зміни в організації виробництва і праці, що тягнуть звільнення працівників.

10. Право матеріального заохочення працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, навчальних і спортивних закладів, організацій громадського харчування та організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу, надано лише підприємствам. Це грунтується на положенні ст. 44 ГК, що дає право підприємцям, власникові підприємства або уповноваженому ним органу вільно розпоряджатися прибутком підприємства.