1. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

2. Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

3. Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

4. Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

Коментар:

1. Господарським кодексом України вперше в теорію і практику правового регулювання господарської діяльності легально введене поняття організаційно-господарських зобов'язань. Фактично, організаційно-господарське зобов'язання можна представити як вертикальні, владні господарські правовідносини, в яких одна сторона - учасник господарських відносин (суб'єкт організаційно-господарських повноважень) - у межах своєї господарської компетенції, яка закріплена в законодавстві або в установчих документах, має право вимагати від іншої сторони - суб'єкта господарювання - здійснення певної дії управлінсько-організаційного характеру.

Суб'єктами організаційно-господарських повноважень, наприклад, можуть бути наступні організації:

а) господарське об'єднання - організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань. Правовий стан таких об'єднань визначається ст. 118 - 124 цього Кодексу, ст. 26 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р., ст. 30 - 33 Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 р., ст. 26 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17.07.97 р. та ін.;

б) промислово-фінансова група - особливий вид господарських об'єднань, які створюються Кабінетом Міністрів України на визначений строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки для забезпечення виробництва кінцевої продукції. Правовий статус визначається ст. 125 цього Кодексу, Законом України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21.11.95 р. та ін.;

в) господарське міністерство (відомство) - господарська організація (орган державної виконавчої влади), яка здійснює координацію діяльності усіх підприємств та організацій галузі, а також виконує функції власника майна щодо підпорядкованих їй державних підприємств та організацій.

Правовою основою діяльності таких міністерств (відомств) виступають нормативно-правові акти про конкретне міністерство або відомство. Наприклад, Положення про Міністерство вугільної промисловості України, затверджене постановою КМУ від 02.11.2006 р. N 1527.

Слід зауважити, що суб'єктами організаційно-господарських повноважень можуть бути громадяни - негосподарюючі суб'єкти, які є засновниками або власниками суб'єктів господарювання.

2. Організаційно-господарського характеру набувають певні групи відносин між суб'єктами господарювання, у разі якщо один із них є щодо іншого дочірнім підприємством. Така конструкція використовується, зокрема, у найважливіших, стратегічних галузях економіки, де для найбільш ефективного керівництва ними створені холдингові компанії (у вугільній промисловості) або національні чи державні акціонерні компанії (НАК "Надра України", НАК "Нафтогаз України", НАК "Украгролізинг", ДАК "Вугілля України", ДАК "Хліб України" тощо) з мережею підпорядкованих їм дочірніх компаній, товариств і підприємств.

За формою організаційно-господарських зобов'язань здійснюється використання коштів державних лізингових фондів, інноваційного фонду, деяких інших централізованих фондів та резервів.

До категорії організаційно-господарських зобов'язань належать також угоди про розподіл продукції, які укладаються відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції" від 14.09.99 р. Згідно з такою угодою одна сторона - держава Україна доручає іншій стороні - інвесторові на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у виді частини прибуткової продукції.

До цієї ж категорії організаційно-господарських зобов'язань можуть бути віднесені угоди приватизації державного та комунального майна.

Прикладом недоговірних форм організаційно-господарських зобов'язань можуть бути соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання, врегульовані ст. 177 Господарського кодексу України.