1. Підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін.

2. Підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 108 Цивільного процесуального кодексу України

1. Коментована стаття передбачає спеціальні правила визначення підсудності справ, в яких стороною (позивачем або відповідачем) є суд або суддя. Така підсудність визначається ухвалою судді суду вищої інстанції.

На нашу думку, встановлення спеціальної підсудності для суддів є необґрунтованим. Якщо законодавець мав на меті забезпечення об'єктивності розгляду справи за участю суддів, то для цього є інститут відводу судді. Водночас, зазначена норма не узгоджується зі ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в якій зазначено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Отже, підсудність повинна визначатися законом, а не ухвалою судді вищестоящого суду. Окрім того, спеціальна підсудність для справ судів та суддів суперечить принципу рівності громадян у правах, і, зокрема, перед законом та судом, який передбачений ст. 24 Конституції України.

Коментована стаття не передбачає, хто повинен звертатися до суду вищої інстанції для того, щоб визначити підсудність. На наш погляд, це повинен робити позивач. Вважаємо, що якщо позов пред'являється суддею або судом чи до відповідача, яким є суд або суддя, то незалежно від виду підсудності позовна заява та усі додані до неї документи подаються суду вищої інстанції.

У позовній заяві зазначається відповідний вищестоящий суд (апеляційної чи касаційної інстанції) та про статус судді у позивача чи відповідача. Доцільно було б, що б разом з позовною заявою подавалася і заява про визначення підсудності справи. Адже в іншому випадку вищестоящий суд може вважати надходження документів помилковим і повернути їх позивачеві без розгляду, як такі, що надійшли з порушенням підсудності.

В цьому суді матеріали подаються в порядку черговості судді, який одноособово вирішує питання підсудності, а саме визначає, до якого місцевого суду слід направити цивільну справу. Це може бути будь-який місцевий суд України. Суд вправі врахувати й побажання позивача, як заслуговують на увагу, якщо він просить передати справу на вирішення якогось конкретного суду. Про визначення підсудності суддя постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає.

Визначаючи підсудність справи, суддя суду вищої інстанції не має права вирішувати інші процесуальні питання, зокрема про відмову у відкритті провадження, про залишення заяви без розгляду або без руху.

2. Коментована стаття вирішує питання про те, як бути коли однією із сторін у цивільній справі є Верховний Суд України або суддя цього суду. Оскільки цей суд замикає вертикаль судової системи та є найвищою судової інстанцією в Україні, то вирішити питання про підсудність такої цивільної справи користуючись процедурою, яка передбачена в першій частині цієї статті неможливо (немає вищого суб'єкта в системі судів загальної юрисдикції, який би міг винести таку ухвалу). Тому, в даному випадку законодавець визначає підсудність за загальними правила підсудності - пред'явлення позову за місцем знаходження відповідача - юридичної особи.