1. Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших осіб, які беруть участь у справі.

2. Якщо поряд із стороною, третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їх представників. За клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати тільки представник. Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими.

3. Якщо в справі заявлено кілька вимог, суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них.

4. Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так" чи "ні".

5. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання один одному.

6. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 176 Цивільного процесуального кодексу України

1. Пояснення - це усний виступ учасників процесу, що містить відомості про відомі їм обставини справи. Під час пояснень ці особи не обмежені в часі, але головуючий слідкує за тим, щоб вони не відхилялись від предмету судового розгляду.

2. Коментована стаття встановлює таку черговість пояснень: 1) позивач, 2) його представник, 3) третя особа, яка бере участь на стороні позивача, 4) її представник, 5) відповідач, 6) його представник, 7) третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, 8) її представник, 9) третя особа, котра заявляє самостійні вимоги на предмет спору, 10) її представник, 11) інші особи, які беруть участь у справі.

За клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати тільки представник. Однак і в цьому випадку суд вправі запропонувати особі дати особисті пояснення.

Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими, тобто перед позивачем.

Пояснення повинні стосуватися суті позову. Якщо в справі заявлено кілька вимог, суд може з власної ініціативи зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них. Таке розпорядження суду є обов'язковим для усіх осіб.

Сторонам за їх клопотанням після дачі пояснень суд може надати можливість виступити з додатковими поясненнями.

3. Після того, як особа висловила усі свої пояснення, інші особи, які беруть участь у справі, вправі ставити їй запитання. Основна мета запитань - виявити обставини, що мають значення для справи, схилити сторону визнати невигідні їй обставини.

Запитання повинно стосуватися позову, тобто бути належним. При цьому, ставлячи запитання, особа не може сама давати відповідь на своє запитання; заперечувати одержану відповідь по суті; ставити запитання у некоректній формі; ставити нове запитання до одержання відповіді на попереднє; повторюватися. Суд вправі уточнити або зняти запитання.

Запитання ставляться у тій самій черговості, яка встановлена для надання пояснень.

Коментована норма не передбачає право суду ставити запитання особам, які беруть участь у справі. Однак таке право суду є природнім, адже саме суд встановлює обставини справи і вирішує спір.

4. Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так" чи "ні". За змістом коментованої норми, сама особа, яка ставить запитання, не вправі вимагати такої відповіді. Це може зробити лише суд.

Таким чином можна отримати конкретну відповідь на поставлене запитання і уникнути протиріч.

5. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Ця норма є імперативною і зобов'язує суд оголошувати письмові пояснення навіть тоді, коли усні пояснення ці особи давали в судовому засіданні. Це необхідно робити тому, що в письмових і усних поясненнях може виявитися розбіжність.