Гражданский процессуальный кодекс Украины (ГПК Украины) с комментариями к статьям

НОМЕР ТЕЛЕФОНА ДЛЯ ЖИТЕЛЕЙ МОСКВЫ И САНКТ-ПЕТЕРБУРГА:

ГОРЯЧАЯ ЛИНИЯ БЕСПЛАТНОЙ ЮРИДИЧЕСКОЙ КОНСУЛЬТАЦИИ (495) 662-98-20: 441



Стаття 214. Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення

1. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

2. При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу. 

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 214 Цивільного процесуального кодексу України

 

1. Коментована стаття регулює порядок постановлення рішення суду, а саме встановлює коло питань, які суд повинен вирішити під час ухвалення рішення у будь-якій цивільній справі. Якщо котрісь із цих питань судом не вирішені, це вплине на законність і обґрунтованість рішення.

До питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення, належать наступні:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Вирішення цього питання відбувається внаслідок перевірки тих обставин, на які покликався позивач у своїй позовній заяві, доказами, які досліджувалися в судовому засіданні. Суд повинен перевірити кожну обставину, що входить до підстав позову або підстав заперечення, і з'ясувати, якими саме доказами кожна з них підтверджується або спростовується;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Закон надає правового значення обставинам, які безпосередньо не стосуються спірних правовідносин, але які впливають на вирішення спору. Такими можуть бути пропущення строку позовної давності, матеріальне становище сторін, стан здоров'я, вік особи, кількість утриманців, місце роботи, фактичне місце перебування. Закон дає лише приблизний, невичерпний перелік цих обставин, оскільки обставини, які мають значення для справи, визначаються судом у кожній окремій справі;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. На підставі обставин, встановлених судом при вирішенні попередніх питань, суд переходить до правової кваліфікації спору, тобто визначає правову природу цих відносин та правову суть спору;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Після оцінки фактичних обставин справи та визначення їх правового характеру, суд визначається щодо того, яку саме правову норму слід застосувати, а також зміст цієї норми. При цьому суд вирішує також в якій редакції ця норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Відповідь на це питання залежить від встановлених судом обставин та правової норми, що застосовується. Якщо суд правильно встановив обставини і дав їм правильну правову кваліфікацію, рішення суду буде законним і обґрунтованим;

6) як розподілити між сторонами судові витрати. Вирішуючи це питання, суд застосовує ст. 88 ЦПК, вирішує склад та розмір судових витрат по справі, проводить відповідні обчислення;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення. При вирішенні цього питання, суд керується ст. 367 ЦПК. Суд допускає негайне виконання рішень у справах про 1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць; 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; 3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць; 4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника; 5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; 6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Це питання вирішується судом у тих випадках, коли судом вживалися заходи забезпечення позову, з урахуванням змісту постановленого рішення (задоволено позов чи ні), встановлених судом обставин.

2. Усі питання повинні вирішуватися у тій послідовності, в якій вони передбачені у коментованій статті. Додержання саме такого порядку забезпечує законність та обґрунтованість рішення. Разом з тим, коментована норма адресована виключно судді і її дотримання судом не може бути перевірено жодним способом.

3. З 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ систематично публікує інформаційні листи з узагальненнями правових позицій Верховного Суду України, висловлених за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Правові позиції систематизуються за категорією справ (наприклад: захист честі, гідності, ділової репутації; право власності; відшкодування шкоди; земельне право; зобов'язання, що виникають з правочинів; справи, що виникають з сімейних правовідносин тощо) та являють собою коротенькі змістовні витяги із постанов Верховного Суду України з посиланням на номер та дату їх прийняття.

Обов'язковість врахування правових позицій Верховного Суду України при ухваленні судових рішень чітко передбачена у ст. 3607 ЦПК України. Верховний Суд України покликаний, за умови неоднакового вирішення того чи іншого питання судом касаційної інстанції, у порядку перегляду судових рішень, визначити котра із норм матеріального права повинна застосовуватись для регулювання спірних правовідносин.