1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31 - 33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

2. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 324 Цивільного процесуального кодексу України

1. Право касаційного оскарження судових рішень є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі. Касаційна інстанція покликана перевіряти законність оскаржених рішень суду першої інстанції та своєчасно усувати помилки і порушення у роботі судів по розгляду цивільних справ. Крім того, така перевірка забезпечує формування єдиної практики застосування судами норм матеріального й процесуального права.

2. Право касаційного оскарження належить, насамперед, особам, які брали участь у справі. Перелік цих осіб міститься у ч. 1 ст. 26 ЦПК. Сторони (позивач і відповідач) мають самостійне право на касаційне оскарження рішення суду і в тих випадках, коли в справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів - співучасники (ст. 32 ЦПК) або коли судом здійснена заміна неналежної сторони (ст. 33 ЦПК). Якщо позивач не погоджується на заміну відповідача і суд притягає до участі в справі іншу особу як співвідповідача, обидва відповідачі вправі оскаржити рішення в касаційному порядку. Таким же правом користуються процесуальні правонаступники сторін (ст. 37 ЦПК) та інших осіб, які беруть участь в справі, коли за законом таке правонаступництво може мати місце.

Право касаційного оскарження судових рішень надано також третім особам як з самостійними, так і без самостійних вимог (ст. ст. 34, 35 ЦПК), а також заявникам і заінтересованим особам по справах наказного та окремого провадження.

Право касаційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки. Зазначені особи можуть подати касаційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права, свободи або про їх обов'язки. Тому, за загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для касаційного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов'язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов'язки осіб, які не залучалися до справи. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в касаційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов'язки цих осіб.

3. Особи, які не брали участі у справі, відповідно до частини дев'ятої статті 6 ЦПК мають право отримувати в суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, а при розгляді справи в касаційній інстанції - набувають прав осіб, які беруть участь у справі, зокрема, мають право брати участь у розгляді справи з урахуванням положень частини першої статті 333 ЦПК, заявляти клопотання тощо.

Органи та особи, які за законом мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (частина друга статті 3, статті 45, 46 ЦПК), але не брали участі у справі, мають право на касаційне оскарження судових рішень, якщо таке право передбачено законом. Так, згідно зі статтею 37 Закону України від 5 листопада 1991 року N 1789-XII "Про прокуратуру" право касаційного оскарження мають прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі у розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів - тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь.

При поданні касаційної скарги з метою представництва інтересів громадянина прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Під неможливістю громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів слід розуміти не лише подання прокурору відповідної заяви (про участь у справі), а й надання інших документів, які підтверджують неспроможність громадянина через свій фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин здійснювати захист його порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з пунктом 10 статті 13 Закону України від 23 грудня 1997 року N 776/97-ВР "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має право на касаційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі за його зверненням.

4. Відповідно до положень статті 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках зміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії касаційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив. Тому право касаційного оскарження судових рішень у межах установлених статтею 325 ЦПК строків належить і правонаступнику такої особи.

У зазначених випадках на стадії касаційного провадження питання про процесуальне правонаступництво при поданні відповідних заяви і доказів вирішує суд касаційної інстанції.

5. Предметом касаційного оскарження можуть бути рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у тому числі додаткові, можуть бути оскаржені в касаційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), однак, лише з підстав неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення.

Касаційна скарга може бути подана на судове рішення першої та/або апеляційної інстанції, прийняте в одній конкретній справі. У разі оскарження судового рішення кількома особами у встановленому ЦПК порядку суд касаційної інстанції відкриває касаційне провадження у справі за всіма скаргами, якщо вони відповідають вимогам ЦПК, та розглядає їх в одному касаційному провадженні. У разі одночасного надходження таких скарг касаційне провадження може відкриватися однією ухвалою. Якщо надійшла касаційна скарга, що відповідає вимогам ЦПК, на судове рішення, стосовно якого вже відкрито касаційне провадження, вона приймається до спільного розгляду з раніше поданою касаційною скаргою, про що постановляється ухвала.

6. Касаційному оскарженню підлягають:

- рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення та ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного перегляду;

- ухвали суду першої інстанції, перелічені в пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку, ухвали апеляційного суду, постановлені за результатами такого перегляду. При цьому суди повинні враховувати висновки, викладені у Рішеннях Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року N 3-рп/2010 та від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011;

- ухвали апеляційного суду, постановлені під час апеляційного провадження (наприклад, про залишення апеляційної скарги без розгляду, повернення скарги, усунення описок чи арифметичних помилок тощо), якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (пункт 2 частини першої статті 324 ЦПК). Зокрема, це ухвали апеляційного суду, які утруднюють право на апеляційне оскарження (залишення апеляційної скарги без руху у зв'язку з несплатою суми судового збору, зупинення апеляційного провадження у зв'язку з призначенням експертизи тощо) або мають запобіжний зміст (наприклад, окремі ухвали тощо).

7. У разі оскарження ухвали апеляційного суду, яка не перешкоджає подальшому провадженню у справі (наприклад, про відкриття апеляційного провадження у справі, відкладення розгляду справи), подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає касаційному оскарженню, а також при поданні касаційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 324 ЦПК права на касаційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої чи апеляційної інстанції питання не вирішував, суддя-доповідач відповідно до цієї норми ЦПК постановляє ухвалу про повернення касаційної скарги. Якщо зазначені обставини буде встановлено після відкриття касаційного провадження у справі, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження у справі за такою скаргою та про її повернення особі, яка подала скаргу.

Не можуть бути об'єктом касаційного оскарження судові рішення, якщо вони судом не ухвалювались.

Питання про відкриття касаційного провадження, залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги вирішуються суддею, про що постановляється ухвала. Не допускається повернення касаційної скарги із супровідним листом, повідомленням або в інший не передбачений законом спосіб.

8. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На відміну від апеляційних судів, суд касаційної інстанції не перевіряє обґрунтованості рішень та ухвал. Тому в касаційній скарзі недоцільно покликатися на неправильне дослідження чи оцінку фактичних обставин справи судом першої або (та) апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 335 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.