Гражданский процессуальный кодекс Украины (ГПК Украины) с комментариями к статьям

НОМЕР ТЕЛЕФОНА ДЛЯ ЖИТЕЛЕЙ МОСКВЫ И САНКТ-ПЕТЕРБУРГА:

ГОРЯЧАЯ ЛИНИЯ БЕСПЛАТНОЙ ЮРИДИЧЕСКОЙ КОНСУЛЬТАЦИИ (495) 662-98-20: 441



Стаття 355. Підстави для подання заяви про перегляд судових рішень

1. Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 355 Цивільного процесуального кодексу України

1. Процесуальний закон визначає дві обставини, які є підставами для перегляду рішення:

а) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

б) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

2. Неоднакове застосування - це різне застосування судом (судами) однієї норми матеріального права у тотожних справах. Ступінь різниці не має значення. Це може бути як протилежне, так і відмінне застосування, однак за умови, що це призвело до ухвалення різних судових рішень.

Різними за змістом судовими рішення слід вважати рішення, які відображають різне тлумачення та застосування норми матеріального права та призвели до різного правового результату. Наприклад, в одній справі у позові відмовлено, а в іншій - позов задоволено.

Практично для подання заяви про перегляд рішення потрібно знайти два різних за правовою позицією рішення (ухвали) касаційних судів у різних справах.

3. Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах із підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ після їх перегляду в касаційному порядку, тобто:

- після ухвалення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ судового рішення за наслідками розгляду касаційної скарги;

- після ухвалення Верховним Судом України як судом касаційної інстанції судового рішення за наслідками розгляду касаційної скарги, яка подана до 15 жовтня 2010 року.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовляє у допуску до провадження заяв про перегляд судових рішень, які не переглядались у касаційному порядку, поданих на підставі пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК, а також заяв про перегляд судових рішень, ухвалених Верховним Судом України у зв'язку з винятковими обставинами в порядку глави 3 розділу V ЦПК, у редакції, що діяла до внесення змін Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

4.Встановлений статтею 355 ЦПК перелік підстав для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень у цивільних справах є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Неоднакове застосування норм процесуального права не може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК.

5. Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК, може бути подана за сукупності таких умов:

- судом (судами) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права;

- справи стосуються спорів, які виникли з подібних правовідносин;

- має місце ухвалення різних за змістом судових рішень судом (судами) касаційної інстанції.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема:

- у різному тлумаченні судами змісту і сутності правових норм, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин;

- у різному застосуванні правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню;

- у різному визначенні предмета регулювання правових норм, зокрема застосуванні різних правових норм для регулювання одних і тих самих правовідносин або поширенні дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосуванні цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню;

- у різному застосуванні правил аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень означає, що суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ за подібних правовідносин при однаковому їх матеріально-правовому регулюванні дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків.

6.Постановлення касаційною інстанцією ухвали про скасування рішення судів нижчих інстанцій із передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі й застосування норм матеріального права для вирішення спору по суті, тому відповідні ухвали не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК, і на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК.

7.Заяву про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановлених із процесуальних питань, із підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, може бути подана за одночасної наявності двох умов:

- ухвала перешкоджає провадженню у справі (зокрема, залишення касаційної скарги без розгляду, закриття касаційного провадження);

- судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

До ухвал, відносно яких може бути подано відповідну заяву із зазначеної підстави, не належать ухвали, постановлені згідно з положеннями частини третьої статті 354 та статей 359, 360 ЦПК.

8. Встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом може бути підставою для перегляду рішення в цивільній справі. Міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, є Європейський суд з прав людини.

Відповідно до ст. 2, ч. 3 ст. 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це рішення є правовою підставою для повторного розгляду справи судом з метою забезпечення додержання Україною міжнародних зобов'язань, порушення яких встановлено у такому рішенні.

Перегляд на цій підставі хоч і може мати більш формальний характер, оскільки рішення Європейського суду підлягають безпосередньому виконанню без "імплементації", однак це важливо для відновлення справедливості і авторитету національної судової системи. Національна судова система повинна бути здатною визнавати свої помилки. Ця підстава для перегляду випливає з Рекомендації N R (2000) 2 щодо перегляду справ і відновлення провадження у справі на внутрішньодержавному рівні у зв'язку з рішеннями Європейського суду з прав людини, схвалена Комітетом міністрів Ради Європи 19 січня 2000 р.