1. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, - встановлюються судом.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 67 Цивільного процесуального кодексу України

1. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК строком визначається певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Основний акцент робиться на юридичному факті, тобто дії чи події, які набувають юридичного значення зі спливом строку.

У цивільному процесуальному праві строки особливо актуальні з точки зору оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду на її своєчасність. Тому процесуальний строк найчастіше розуміють як проміжок часу, протягом якого повинні або можуть бути вчинені процесуальні дії судом, учасниками процесу.

2. За джерелом встановлення процесуальні строки поділяються на два види:

1) встановлені законом. Це усі строки, встановлені для суду (судді). Наприклад, строк проведення попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 129 ЦПК); строк призначення справи до розгляду (ч. 2 ст. 156 ЦПК); строк розгляду справи (ч. 1 ст. 157 ЦПК) тощо. А також переважна більшість строків, що встановлюються для учасників цивільного процесу, наприклад, строки апеляційного оскарження (ч. 1, 2 ст. 294 ЦПК); строк на касаційне оскарження (ч. 1 ст. 325 ЦПК); строк подання заяв про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 362 ЦПК) тощо. Лише у тому випадку, коли процесуальні строки не встановлені законом, вони можуть встановлюватись судом. До даної категорії строків застосовується інститут поновлення.

2) встановлені судом. Дані строки встановлені для учасників цивільного процесу. Наприклад, строки подання доказів сторонами (ч. 1 ст. 131 ЦПК); строки для усунення недоліків позовної заяви (ч. 1 ст. 121 ЦПК) тощо. До даної категорії строків застосовується інститут продовження.

3. Відповідно до п. 14 постанови Пленуму ВС України N 5 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулює провадження у справі до судового розгляду" неподання доказів без поважних причин в межах строку, визначеного в ухвалі, направлено на затягування процесу, може бути розцінено судом як зловживання процесуальними правами, що має бути мотивовано в судовому рішенні. На нашу думку, за аналогією вказане положення в частині наслідків можна застосовувати і в інших випадках невжиття сторонами певних процесуальних дій в строк, що визначений імперативно судом.