1. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

2. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 72 Цивільного процесуального кодексу України

1. Закінчення строку має наслідком втрату права на вчинення певної процесуальної дії, для якої було встановлено строк. Що ж до процесуальних обов'язків, то в літературі переважає думка, що вони із закінченням процесуального строку не припиняються.

Проте існують права, які одночасно є обов'язками, наприклад обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 60 ЦПК), що можливе за умов подання нею доказів. Ст. 131 ЦПК передбачає обов'язок сторін подати свої докази до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подають у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази подані з порушення цих вимог, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

2. У коментованій статті не вказані наслідки пропущення строків судом. Тому доцільним є аналіз судової практики та відповідної законодавчої бази.

Пленум ВС України у постанові N 3 від 01.04.94 р. "Про строки розгляду судами України цивільних і кримінальних справ" зазначив, що навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність, які спричинили несвоєчасний розгляд та тяганину при розгляді кримінальних або цивільних справ та істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати з урахуванням конкретних обставин як неналежне виконання професійних обов'язків судді.

В п. 36 постанови Пленуму ВС України N 2 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді цивільних справ у суді першої інстанції" зазначається, що суди повинні здійснювати підготовку справ до судового розгляду та розглядати їх впродовж розумного строку. Оскільки це поняття оціночне, то вища судова інстанція рекомендує у кожній конкретній справі визначати його з врахуванням таких критеріїв: складності справи, поведінки заявника, процесуальних дій суду, але не більше строку, визначеного ч. 1 ст. 157 ЦПК України. При цьому, якщо в одному провадженні об'єднані вимоги, для одних з яких законом встановлений строк розгляду в один місяць, а для інших - у два місяці, справа розглядається в розумний строк, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. Причому у виняткових випадках, за наявності особливостей розгляду конкретної справи, можливе продовження розгляду справи, але не більш як на один місяць, про що виноситься мотивована ухвала.

3. Відповідно до ст. 82 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема у разі невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.