Кодекс торгового мореплавания Украины (КТМ Украины) с комментариями к статьямСтаття 207. Морехідний стан суднаСудновласник зобов'язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов'язаний, крім того, спорядити та укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-чартера в морехідному стані, оплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу. Коментар: Поняття морехідності судна, зафрахтованого за договором чартеру (фрахтування) передбачає перш за все придатність судна (його корпусу, двигуна, устаткування) для цілей, передбачених договором. Тому зміст поняття морехідного стану певного судна в кожному конкретному випадку залежить від мети його використання, що визначена в договорі. Але незалежно від мети торговельного мореплавства, будь-яке судно повинно бути перш за все придатним до плавання. Це передбачає його технічну придатність (належну конструкцію, надійність і водонепроникність корпусу, справність машин і котлів, суднового зв'язку, паливної та іншої систем тощо), а також спорядженість судна, тобто забезпечення його відповідними припасами та укомплектованість екіпажем (за договором тайм-чартеру). За своїм змістом вимоги про придатність судна до плавання, прийманню, розміщенню та безпечному перевезенню вантажів за договором чартеру (фрахтування) співпадає із відповідними вимогами, що пред'являються до морехідності судна за договором морського перевезення вантажу (див. коментар до ст. 143), хоча і мають певні відмінності. Так, при укладанні договору морського перевезення вантажу придатність судна до плавання повинна забезпечуватися у відповідності з особливостями конкретного рейсу в районі експлуатації судна. При укладанні договору чартеру (фрахтування) судна фрахтувальник має право в межах, встановлених в договорі, визначати напрямок рейсів. Саме тому судновласник повинен забезпечити придатність судна до плавання в певних географічних межах, в яких допускається експлуатація судна. Що стосується придатності судна до приймання, розміщення та безпечного перевезення вантажу, то відповідно до міжнародної практики торговельного мореплавства судно, зафрахтоване за договором чартеру (фрахтування) повинно бути придатним для звичайних вантажних операцій для суден такого типу. Не вимагається від судновласника приведення судна в стан, що відповідає особливостям будь-якого конкретного вантажу, який фрахтувальник має право перевозити на судні. За умовами чартеру (фрахтування) судно повинно бути належним чином споряджене та укомплектоване всім необхідним устаткуванням та інструментами (кранами, лебідками, вантажними насосами, ланцюгами, запасними частинами, навігаційними приладами тощо). Також судновласник у випадку укладання договору тайм-чартеру повинен укомплектувати судно достатнім за чисельністю і кваліфікацією екіпажем. В міжнародній практиці торговельного мореплавства визнається, що хвороба або отримання пошкоджень одним або декількома членами екіпажу під час експлуатації судна фрахтувальником за тайм-чартером не свідчить про порушення судновласником обов'язку щодо укомплектування судна екіпажем. Морехідний стан судна, зафрахтованого за договором чартеру (фрахтування) повинен бути забезпечений до початку строку, на якій воно зафрахтоване. Згідно з правом більшості морських країн судновласник, який виконав цей обов'язок, не повинен до початку кожного рейсу, якщо судно здійснює декілька рейсів, приводити його у стан морехідності з урахуванням особливостей кожного плавання. Судновласник несе відповідальність за неморехідний стан судна лише за наявності вини. Для звільнення його від відповідальності, судновласник повинен довести, що неморехідний стан судна був викликаний недоліками, які не могли бути виявлені (приховані недоліки). У випадку, коли неморехідність судна була встановлена після передачі його фрахтувальнику, останній звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна на час, протягом якого судно було непридатне до експлуатації внаслідок неморехідного стану (див. коментар до ст. 212). Крім того, якщо в результаті неморехідності судна були завдані збитки вантажу, судновласник повинен відшкодування ці збитки. Відповідно до ч. 2 коментованої статті судновласник зобов'язаний оплачувати витрати по страхуванню судна. Як правило, страхування здійснюється у відношенні ризиків, які стосуються корпусу судна і його устаткування, якщо судно використовується в межах, що визначені договором чартеру (фрахтування) судна. Сплата судновласником витрат по страхуванню судна не виключає можливість пред'явлення ним до фрахтувальника вимог щодо відшкодування збитків, завданих з його вини внаслідок загибелі або пошкодження судна. У випадку надання судна в користування фрахтувальника за підставі договору тайм-чартеру судновласник як працедавець по відношенню до членів екіпажу зобов'язаний утримувати екіпаж судна. Витрати, пов'язані з утриманням екіпажу включають в себе заробітну плату, оплату продовольства і питної води, консульські збори в тій частині, в якій вони відносяться до екіпажу та витрат, пов'язаних із виходом членів екіпажу на берег. У випадку укладання договору бербоут-чартеру судновласник не має вищевказаних обов'язків щодо членів екіпажу судна. |
1. Положения комментируемой статьи корреспондируют со ст. 30.1 КоАП, в соответствии с ч. 3 которой постановление по делу об административном правонарушении, совершенном юридическим лицом или лицом, осуществляющим предпринимательскую деятельность без образования юридического лица, обжалуется в арбитражный суд в соответствии с арбитражным процессуальным законодательством. К постановлениям, которые могут быть оспорены в арбитражном суде, относятся постановления о назначении административного наказания или постановления о прекращении производства по делу об административном правонарушении. Иные акты, принимаемые в ходе производства по делу об административном правонарушении, могут оспариваться только вместе с названным постановлением по делу. Не подлежат рассмотрению в арбитражном суде заявления об оспаривании постановления прокурора о возбуждении административного производства, который заменяет собой протокол об административном правонарушении, также не подлежащий обжалованию.
2. Постановление по делу об административном правонарушении, согласно ч. 2 комментируемой статьи, может быть обжаловано не любыми лицами, указанными в ст. 25.1 - 25.5 КоАП, в том числе лицом, в отношении которого ведется производство по делу об административном правонарушении, потерпевшим, законными представителями физического лица, законными представителями юридического лица, защитником и представителем, а лишь лицом, привлеченным к административной ответственности, что не ограничивает право его представителя и защитника на подачу такого заявления в рамках своих полномочий.
Однако вышеназванная норма должна применяться с учетом ч. 1 ст. 4 АПК РФ, в связи с чем лицо, признанное потерпевшим в соответствии со ст. 25.2, 28.2 КоАП, вправе обратиться в суд с заявлением об оспаривании постановления административного органа по делу об административном правонарушении, совершенном юридическим лицом или индивидуальным предпринимателем, в порядке, предусмотренном нормами § 2 гл. 25 АПК РФ, поскольку указанное постановление затрагивает его права и законные интересы.
При рассмотрении дел об административных правонарушениях потерпевший извещается о времени и месте судебного заседания. Процессуальное положение и права потерпевшего определены КоАП <1>. В то же время в письме ГТК России от 27 марта 2003 г. N 27-14/13306 "О применении главы 30 Кодекса Российской Федерации об административных правонарушениях" дан отрицательный ответ на вопрос о том, может ли жалоба на постановление по делу об административном правонарушении в области таможенного дела быть подана потерпевшим. Объектом нарушений таможенных правил, ответственность за которые установлена гл. 16 КоАП, являются правоотношения в сфере таможенного дела. Это объясняется следующим. Согласно ст. 1 ТмК РФ таможенное дело составляют таможенная политика Российской Федерации, а также порядок и условия перемещения через таможенную границу РФ товаров и транспортных средств, взимания таможенных платежей, таможенного оформления, таможенный контроль и другие средства проведения таможенной политики в жизнь. Административные правонарушения, совершаемые в сфере таможенного дела, посягают на нарушение установленных таможенным законодательством требований и предписаний, в связи с чем вред, причиненный этими правонарушениями, наносится интересам государства, а не физическим и юридическим лицам.
--------------------------------
<1> Пункт 4 Постановления Пленума ВАС РФ от 2 июня 2004 г. N 10.
3. Комментируемая статья не регулирует отношения по обжалованию решений о привлечении к административной ответственности, принятых арбитражными судами и судами общей юрисдикции. Решения судов подлежат обжалованию в вышестоящий суд апелляционной, кассационной или надзорной инстанции.
4. Если жалоба на постановление по делу об административном правонарушении поступила в арбитражный суд и в вышестоящий орган, вышестоящему должностному лицу, жалобу рассматривает суд.
5. В случае противоречия норм КоАП и АПК РФ, регламентирующих рассматриваемую категорию дел, приоритет имеют нормы АПК РФ (см. комментарий к ст. 202 АПК РФ).