Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

2. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

3. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

4. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Коментар:

1. Порука, будучи за своєю правовою природою зобов'язанням, припиняється на загальних підставах, передбачених у главі 50 ЦК України. У ст. 559 ЦК України визначено також спеціальні (додаткові) підстави її припинення.

Традиційною підставою, яка була передбачена ЦК УРСР і в такому ж формулюванні перенесена до ЦК України, є припинення поруки у зв'язку з припиненням забезпеченого нею основного зобов'язання. Наведене положення випливає з акцесорного характеру поруки. Припинення основного зобов'язання може відбутися з різних підстав. Наприклад, у разі виконання боржником своїх зобов'язань, за домовленістю сторін, у зв'язку із ліквідацією юридичної особи - боржника та з інших підстав, передбачених ст. ст. 598 - 609 ЦКУ.

2. Новою підставою для припинення поруки є зміна основного зобов'язання, що спричиняє збільшення відповідальності поручителя, без його згоди. Як випливає із ч. 1 ст. 559 ЦКУ поручитель не залишається зобов'язаним навіть на початкових умовах.

До припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання можуть виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо. Наприклад, спочатку договором передбачалося поступове, поетапне погашення боргу, а після його новації встановлено, що борг має бути повернутий відразу у повному обсязі.

Порука припиняється лише тоді, коли поручитель не надав згоди на зміну основного зобов'язання. Відповідно, порука не припиняється, якщо на зміну умов основного зобов'язання поручитель надав свою згоду. Така згода не обов'язково повинна бути письмовою. Допустимою є також попередня згода поручителя на зміну умов основного договору, в тому числі виражена в договорі поруки.

Банк звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ВАТ як поручителя про стягнення заборгованості. Позивач зазначав, що договором поруки забезпечено виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, укладеним з Банком. По закінченні строку позичальник кредит повністю не повернув та проценти по кредиту не сплатив.

Рішенням господарського суду Одеської області позов задоволено в повному обсязі. Постановою Одеського апеляційного господарського суду, залишеною без зміни постановою Вищого господарського суду України, рішення суду першої інстанції скасовано; в позові до ВАТ відмовлено у зв'язку із тим, що порука припинилася на підставі ч. 1 ст. 559 ЦКУ.

Постановою судової палати у господарських справах Верховного Суду України скасовано постанову Вищого господарського суду України та постанову Одеського апеляційного господарського суду, а рішення господарського суду Одеської області залишено без змін.

Як зазначив суд касаційної інстанції, пунктом 5.2 договору поруки передбачено, що Банк та позичальник мають право змінювати умови кредитного договору; порука діє на всі зміни та доповнення до кредитного договору, у тому числі щодо суми відсотків за користування кредитом.

Зазначена умова договору поруки є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України¹.

____________

1 Архів Верховного суду України за 2005 р. - Справа N 3-111к05.

3. Наступною підставою припинення поруки, яка закріплена у ч. 2 ст. 559 ЦКУ, є відмова кредитора прийняти належне виконання від боржника або поручителя після настання строку виконання забезпеченого порукою зобов'язання.

Поручитель за договором поруки може бути зобов'язаний здійснити виконання замість боржника. Крім того, навіть за відсутності такого обов'язку поручитель може запропонувати виконання замість боржника в добровільному порядку. Кредитор зобов'язаний прийняти належне виконання від боржника або від поручителя.

За загальним правилом ст. 613 ЦК України відмова кредитора прийняти належне виконання, запропоноване боржником, є підставою вважати кредитора таким, що прострочив, з усіма наслідками, що з цього випливають: відшкодування збитків, звільнення боржника від сплати процентів за час прострочення виконання грошового зобов'язання і т. д. Ч. 2 ст. 559 ЦК України містить спеціальне більш строге (у порівнянні із загальним) по відношенню до кредитора правило, у відповідності з яким у випадку відмови кредитора прийняти належне виконання боржника чи поручителя порука припиняється.

4. Ще однією підставою припинення поруки є заміна боржника (переведення боргу на іншу особу) без згоди поручителя нести відповідальність за нового боржника.

Це правило закріплене у ч. 3 ст. 559 ЦК України як спеціальна підстава припинення поруки та у ч. 1 ст. 523 ЦК України, яка відображає особливості заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою.

Саме таке законодавче вирішення пов'язане з особливим характером даних відносин. Порука за своєю сутністю - це фідуціарна угода, яка ґрунтується на довірі сторін (так само, як, наприклад, доручення). Ці довірчі стосунки майбутніх учасників правовідносин сприяють її укладенню і, власне, є передумовою встановлення правовідносин поруки. Тому вказана обставина не може не враховуватися при заміні боржника новою особою, з якою поручителя довірчі стосунки не пов'язують.

Звичайно, відносини поруки можуть бути збереженими, якщо поручителем буде прийнята порука за нового боржника. У даному випадку доцільно укласти новий договір поруки.

5. Порука також припиняється у зв'язку із закінченням строку, який надається кредитору для пред'явлення вимоги поручителю. Вказаний строк може бути передбачений в договорі (договірний строк) або визначений в законі (законний строк).

Чинний ЦК України виходить з того, що в першу чергу сторони мають право самостійно в договорі поруки визначати строк для заявлення вимог до поручителя. За відсутності відповідної договірної умови слід застосовувати строки, передбачені у ч. 4 ст. 559 ЦК України. Законний строк може бути різної тривалості: 6 місяців - для зобов'язань з визначеним строком виконання та 1 рік - для зобов'язань, строк виконання яких не визначений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

За своєю правовою природою строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), що принципово впливає на вирішення ряду питань:

1) його закінчення є підставою для припинення поруки;

2) у випадку пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано з підстав, передбачених у ст. ст. 263, 264, ч. 5 ст. 267 ЦК України;

3) суд зобов'язаний самостійно застосовувати норми про строк на відміну від строку позовної давності, який застосовується судом за заявою сторін;

4) у випадку, якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно одержаного кредитором;

5) встановивши факт закінчення строку, суд відмовляє кредитору в позові за відсутністю у нього права вимагати стягнення боргу з поручителя, що припинилося у зв'язку з його спливом.

Як випливає із ч. 4 ст. 559 ЦКУ в межах зазначеного строку кредитор повинен звернутися до поручителя з вимогою про примусове виконання взятого ним зобов'язання. Питання про характер такої вимоги є дискусійним. Існує думка, що вимога кредитора може бути заявлена на протязі законодавчо встановленого строку, а позов до суду можна заявляти і пізніше на протязі строку позовної давності. Судова практика, ґрунтуючись на нормах ч. 2 ст. 194 ЦК УРСР, виходила з того, що в межах вказаного строку кредитор повинен заявити позов до поручителя. Така позиція закріплена у інформаційному листі Вищого арбітражного суду України від 07.03.96 N 01-8/106 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів", а також у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 06.10.94 N 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладенням та виконанням кредитних договорів" та оглядовому листі Вищого арбітражного суду України від 30.05.2001 N 01-8/637 "Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань".

Виходячи із того, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування (дії) самого зобов'язання поруки (преклюзивність строку), варто зазначити, що і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. З огляду на вказане, доцільно тлумачити використовуваний в ч. 4 ст. 559 ЦК України термін "вимога" в широкому значенні - маючи на увазі будь-яку вимогу кредитора до поручителя, в тому числі і позовну. Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія, і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.