Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:

1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором.

2. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Коментар:

1. На відміну від платника ренти її одержувач має право вимагати розірвання договору ренти лише у випадках, встановлених законом та договором. Перелічені у п. 1 ст. 740 ЦК випадки розірвання договору ренти пов'язані в основному з порушеннями платником ренти своїх обов'язків за договором, які вже відбулись чи можуть відбутися на майбутнє.

2. Першою підставою для розірвання договору ренти в односторонньому порядку виступає затримка виплати безстрокової ренти більш як на один рік.

Якщо платник ренти взяв на себе обов'язок її забезпечити, підставою для розірвання договору ренти є невиконання ним цього обов'язку

Неплатоспроможність платника безстрокової ренти виступає самостійною підставою розірвання договору ренти. Поняття неплатоспроможності розкрито у ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", де вказано, що неплатоспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Оскільки закон вимагає саме визнання факту неплатоспроможності, не уточнюючи при цьому, ким саме повинно бути здійснене таке визнання, можна припустити, що таке визнання здійснюється господарськими судами шляхом прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Таким чином договір ренти може бути розірвано одержувачем ренти з підстав, передбачених підпунктом 3 коментованої статті лише у тому випадку, якщо платником ренти є суб'єкт підприємницької діяльності і він визнаний господарським судом банкрутом у порядку передбаченому Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". У всіх інших випадках неплатоспроможність боржника або наявність обставин, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором, повинні бути встановлені окремим рішенням суду.

3. Перелік підстав, що дають право одержувачу ренти розірвати договір ренти в односторонньому порядку, носить не виключний характер і може бути розширений угодою сторін. Зокрема, договір ренти може додатково вказувати на такі випадки, як перехід обтяженого рентою майна до іншої особи, суттєва зміна складу, якості чи призначення майна, що передане під виплату безстрокової ренти, виїзд платника безстрокової ренти на постійне місце проживання за кордон і таке інше.

4. З урахуванням того, що вимога про розірвання договору ренти не є мірою цивільно-правової відповідальності, вона може бути заявлена одержувачем ренти незалежно від того, чи винен платник ренти у порушенні своїх обов'язків за договором.