Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Фізична особа має право на охорону її здоров'я.

2. Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом.

Коментар:

Частина 1 ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. проголошує: "Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я".

Опосередковано право на здоров'я також закріплено у ч. 1 ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 р.: "Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я". Правове регулювання охорони здоров'я здійснюється також нормами Лісабонської декларації стосовно прав пацієнта (прийнята 34-ю Всесвітньою медичною асамблеєю, Лісабон, Португалія, вересень/жовтень 1981 р.), Венеціанської декларації стосовно невиліковних захворювань (прийнята 35-ю Всесвітньою медичною асамблеєю, Венеція, Італія, жовтень 1983 р.), Декларації про трансплантацію органів людини (прийнята 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю, Мадрид, Іспанія, жовтень 1987 р.), Європейського кодексу соціального забезпечення (Страсбург, 1964, переглянутий в червні 1990 р.) та численними конвенціями і рекомендаціями Міжнародної організації праці.

Щодо національного законодавства, то право на здоров'я закріплено в Конституції України (ст. 3, 49), Законі України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"; Законі України "Про психіатричну допомогу"; Законі України "Про донорство крові та її компонентів"; Законі України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині"; Законі України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення"; Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"; Законі України "Про лікарські засоби"; Законі України "Про захист населення від інфекційних хвороб"; Законі України "Про безпечність та якість харчових продуктів"; Законі України "Про фізичну культуру і спорт". Крім того, слід назвати постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, "Питання запобігання та захисту населення від ВІЛ-інфекції та СНІД" від 18 грудня 1998 р. N 2026, "Про обов'язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення" від 6 листопада 1997 р. N 1238, "Про затвердження Порядку переробки і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізації їх і виготовлених з них препаратів" від 16 червня 1998 р. N 920.

Багато суттєвих змін до Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" було внесено в 2007 р. у зв'язку з прийняття Закону України від 27 квітня 2007 року "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України".

За ст. 6 Основ законодавства про охорону здоров'я право на охорону здоров'я включає в себе:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де громадянин проживає;

г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я;

е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;

к) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

Крім прав в сфері охорони здоров'я на фізичну особу покладаються обов'язки:

а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;

в) подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для життя і здоров'я стані;

г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я. (ст. 10 Основ законодавства про охорону здоров'я)

Право на охорону здоров'я - це право, що існує на стадії нормальних цивільно-правових відносин, тобто ще до порушення. Згідно з класичним підходом до розуміння суб'єктивного цивільного права до нього входить три складові: право на власні дії, право на чужі дії та право на захист. При завданні каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я виникає право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (див. коментарі до ст. ст. 1195, 1196, 1197, 1198, 1199, 1200, 1201, 1202, 1203, 1204, 1205, 1206, 1207, 1208 ЦК). Отже, особисте немайнове право на охорону здоров'я трансформується у майнове право на відшкодування шкоди, завданої здоров'ю. Має місце трансформація абсолютного цивільно-правового відношення у відносне.

Спільною ознакою у права на охорону здоров'я (абсолютного права) і у права на відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди (відносне право) є їх невідчужуваний характер.

Невідчужуваність особистого немайнового права на охорону здоров'я нормативно закріплена в ст. 269 ЦК.

Невідчужуваність майнового права на відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, підтверджується нормами п. 1 ч. 1 ст. 602 (не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю), ч. 3 ст. 604 (новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю).

Слід звернути увагу, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК).

Деякі немайнові блага (життя, здоров'я) невідновлювані, і, відповідно, до них не можна застосувати такий спосіб цивільно-правового захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК). Але порушення особистого немайнового права може породити майнові наслідки, зокрема, втрату працездатності, що призводить до часткової або повної втрати заробітної плати, інших доходів чи тягне за собою необхідність інших майнових витрат. Наприклад, матеріальні витрати, необхідні для повного чи часткового відновлення здоров'я, включають в себе витрати, пов'язані з додатковим харчуванням, придбанням лікарських засобів, проведенням операції, протезуванням, придбанням засобів пересування - інвалідної коляски, автомобіля, необхідністю санаторно-курортного лікування і т. д. Крім того, потерпілий не буде отримувати матеріальні доходи, що виражається у втраті заробітку, його частини або інших засобів до існування. Одна з таких справ розглядалась апеляційним судом міста Києва.

В судовій практиці широко відомі позови про відшкодування шкоди, завданої здоров'ю. Наприклад, П. звернулась із позовом до К. про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 15134 грн. та моральної шкоди у розмірі 35000 грн.

У судовому засіданні позивачка зменшила розмір матеріальної шкоди до 966 грн. Позивачка вказувала, що відповідач вдарив її по обличчю, внаслідок чого вона впала, отримала перелом обох гомілкових кісток. Їй було вибито 4 зуби, чим завдані тілесні ушкодження середньої тяжкості. У зв'язку з ушкодженням вона перенесла декілька операцій, понесла витрати на медичну допомогу, сторонній догляд, ліки, харчування та інші витрати. Їй було завдано фізичних та моральних страждань, вона втратила роботу. Рішенням Мінського районного суду м. Києва позов задоволено частково.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва розмір матеріальної шкоди залишено без змін, а в частині стягнення моральної шкоди сума зменшена до 8000 грн.

Відновлювальна функція цивільного права виражається в наведеній судовій справі у двох формах:

- у формі відшкодування витрат в майновій сфері, викликаних, в свою чергу, посяганнями в немайновій сфері;

- у формі компенсації моральної шкоди.

Слід звернути увагу, що саме спори про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю працівників при виконанні ними трудових обов'язків, найбільш часто розглядаються судами різних інстанцій. Основним нормативним документом з цього питання є Закон України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".