Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Коментар:

1. Після вступу в законну силу рішення суду про позбавлення батьківських прав батько (мати) втрачають всі права, засновані на спорідненості з дітьми.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав можуть бути класифіковані за галузевою ознакою:

а) передбачені сімейним законодавством;

б) передбачені цивільним законодавством (спадковим, житловим);

в) передбачені трудовим законодавством і законодавством про соціальний захист.

2. Права, які втрачаються батьками, позбавленими батьківських прав, можуть бути поділені на три групи.

До першої групи входять:

- особисті немайнові права щодо дитини (право на особисте виховання дитини (ст. 151 СК), право на захист дитини (ст. 154 СК), право дати згоду на усиновлення дитини чи відмовити в усиновленні (ст. 217 СК), право дати згоду на емансипацію (ч. 2 ст. 35 ЦК));

- право на одержання в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування).

Можливість виховувати свою дитину належить до найбільш значимих особистих немайнових прав кожного з батьків. Завдяки особистому контакту з дитиною, власним рішенням відносно способів та методів сімейного виховання батькам вдається направити формування особистості дитини в бажаному напряму.

Якщо такий вплив на дитину є об'єктивно шкідливим, то є підстави для припинення батьківських прав і, відповідно, припинення особистих контактів таких батьків і їх дитини. З норми ст. 168 СК, згідно якої суд може дозволити за заявою батька (матері), позбавлених батьківських прав, разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи можна зробити висновок, що законодавець встановив презумпцію заборони зустрічей дитини і осіб, позбавлених батьківських прав щодо неї.

Збереження такого роду спілкування зводить нанівець всі зусилля по забезпеченню здорового розвитку дитини. Тому бажано, щоб після вступу в закону силу ухваленого судом рішення невідкладно були вчинені заходи по ізоляції дитини і особи, що втратила батьківські права.

Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні (ч. 1 ст. 167 СК).

Закономірною є норма про неможливість особи, позбавленої батьківських прав, бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником. Якщо особа не здатна забезпечити належне розвиток і виховання своєї дитини, то безглуздо їй довіряти інших осіб з неповною, частковою, обмеженою дієздатністю або визнаних недієздатними.

На практиці контингент осіб, позбавлених батьківських прав, створюють ті, хто згадують про своїх дітей, коли наступає старість і зникають власні джерела існування. Але говорити про спадкоємство поколінь немає підстав, оскільки зв'язок між ними був розірваний через вині дії тих, хто не виконував батьківські обов'язки. Тому особа, позбавлена батьківських прав, не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування). Ця норма п. 5 ч. 1 ст. 166 СК конкретизується в ряді інших норм. Зокрема ч. 2 ст. 202 СК та ч. 3 ст. 1224 ЦК.

Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає (ч. 2 ст. 202 СК).

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1224 ЦК).

Однак діти вправі скласти заповіт на користь на користь батьків, позбавлених батьківських прав.

3. До другої групи прав, яких втрачають особи, позбавлені батьківських прав, належать права, пов'язані з різного роду пільг, що надаються державою. До їх числа належать такі пільги:

- забороняється тимчасове переведення на іншу роботу жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років (ст. 33 КЗпП);

- скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років (ст. 51 КЗпП);

- на просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпП);

- жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (ст. 63 КЗпП);

- жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років (ст. 178 КЗпП);

- надання відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною (ст. 179 КЗпП);

- жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 1821 КЗпП);

- звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).

4. До третьої групи належать права, що стосуються отримання різного роду державної допомоги. До них належить:

- матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї (Закон України від 18 січня 2001 року "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням");

- матеріальна допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Втрата прав, пов'язана з позбавленням батьківських прав, не означає, що ці права перестають існувати. Їх носієм стає або інший з батьків, або особа, яка заміняє батьків.

Наведений перелік прав не є вичерпним і може розширюватись разом з оновленням законодавства.

5. З позбавленням батьківських прав припиняються не лише права, але й обов'язки, за виключенням одного - утримувати дитину. За ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати свою дитину (ч. 2 ст. 166 СК). Тому про розгляді позову про позбавлення батьківських прав не може залишитись поза увагою питання про стягнення аліментів на дитину. На осіб, позбавлених батьківських прав, поширюється також обов'язок брати участь у додаткових витратах на дитину. Той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (ст. 185 СК).

Згідно ст. 1183 ЦК батьки зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків.

Ніяких виключень для одинокої матері, позбавленої батьківських прав, законодавство не передбачає. З неї стягуються аліменти на дитину на загальних підставах.

6. Діти зберігають всі майнові права, засновані на споріднені з батьками, позбавленими батьківських прав, зокрема, право на утримання (отримання аліментів), право власності або право користування жилим приміщенням. Крім того діти залишаються спадкоємцями першої черги згідно ст. 1261 ЦК та спадкують в разі смерті батьків за правом представлення згідно ч. 1 ст. 1266 ЦК.

7. Після позбавлення обох батьків батьківських прав дитина потрапляє у категорію дітей, позбавлених батьківського піклування. Те ж трапляється у випадках, якщо другий з батьків не може або не хоче взяти на себе турботу про свою дитину, а також у випадках, коли батьківських прав позбавляється одинока мати чи батько, що виховує дитину без матері. Про захист прав та інтересів цих дітей див. Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей".