Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.

2. Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

3. У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Коментар:

1. Правовий режим охорони майнових прав інтелектуальної власності характеризується часовою обмеженістю, тому істотною умовою ліцензійного договору є строк. Нормативні положення щодо даної умови викладені у тексті коментованої статті.

Строк ліцензійного договору визначається сторонами, проте він не повинен перевищувати строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.

2. Кодекс надає строку ліцензійного договору суттєвого значення, закріплюючи право ліцензіара відмовитися від договору у разі порушення ліцензіатом терміну початку використання об'єкта інтелектуальної власності. Тобто, використання ліцензіатом об'єкта інтелектуальної власності раніше чи пізніше, встановленого у договорі терміну дає підставу ліцензіару для відмови від договору. Дане правило є винятком із загального правила, сформульованого ст. 525 ЦК України про заборону односторонньої відмови від зобов'язання.

Частина друга ст. 1110 фіксує право ліцензіара або ліцензіата відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору. Зазначене правило підлягає розширеному тлумаченню, відповідно до змісту ст. 525 ЦК України. Кожна із сторін вправі відмовитися від ліцензійного договору при порушенні іншою стороною його умов, але лише у випадку, якщо можливість такої відмови передбачається у договорі або законі. За відсутності подібної можливості, одностороння відмова від виконання ліцензійного договору не допускається.

3. Строк ліцензійного договору не може перевищувати строку чинності виключного майнового права на позначений у договорі об'єкт інтелектуальної власності. У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт, але не більше ніж на п'ять років. Тобто, максимальний термін дії ліцензійного договору, в якому відсутня умова про строк становить п'ять років. Цей термін може бути меншим у разі спливу до закінчення п'ятирічного терміну, строку чинності майнового права на об'єкт інтелектуальної власності.

За відсутності у ліцензійному договорі умови про строк, він може бути продовжений на невизначений час, якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Слід враховувати, що положення про строк ліцензійного договору, викладені у ст. 1110 застосовуються також у випадках, коли ліцензійний договір був укладений до набрання чинності ЦК України (до 01.01.2004 р.), але продовжує діяти після даної дати. Згідно п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.