242.1. Об'єктом та базою оподаткування є:

242.1.1. обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

242.1.2. обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об'єкти;

242.1.3. обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

242.1.4. обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами, крім:

обсягів палива вивезених з митної території України в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України засвідчених належно оформленою митною декларацією;

мазуту та пічного палива, що використовуються в процесі виробництва тепло- та електроенергії;

242.1.5. обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

242.1.6. обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Коментар:

Коментована стаття покликана була визначити об'єкт та базу оподаткування. Завдання, безперечно, практично значиме, оскільки від визначеності об'єкта та бази оподаткування залежить визначеність обов'язків платників екологічного податку. Однак, на наш погляд, у коментованій статті законодавець підійшов формально до виконання завдання щодо чіткого визначення об'єкта та бази оподаткування, шляхом закріплення окремої статті. Варто зазначити, що види діяльності, які обкладаються екологічним податком визначені ст. 240 ПКУ, а база оподаткування визначається при встановленні ставок екологічного податку (див. статті 243 - 248 ПКУ). Цими ж статтями, на наш погляд, досягається мета чіткого визначення об'єкта і бази екологічного податку. Коментована стаття лише в узагальненій формі дублює положення наведених статей, чим лише створює поле для колізій.

Пунктом 242.1 ст. 242 ПКУ об'єкт і база екологічного податку визначено як щось єдине. При чому, такий підхід дещо не узгоджується з підходом до розуміння об'єкта і бази оподаткування, відображеному у цьому ж Кодексі. Зокрема, відповідно до статті 22 ПКУ об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку. Базою оподаткування визначено "фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання" (ст. 23 ПКУ). Тобто ст. ст. 22 та 23 ПКУ не дозволяють ототожнити об'єкт та базу оподаткування.

В юридичній літературі об'єкт оподаткування визначається як "те, що підлягає оподаткуванню"¹, а база оподаткування як "вартісна, фізична або інша характеристика об'єкта оподаткування..."². Це дає підстави дійти висновку про неможливість їх ототожнення. У зв'язку з вищевикладеним, спільне визначення бази і об'єкта оподаткування може бути сприйнято лише як прийом юридичної техніки, застосований з метою запобігання невиправданому розширенню нормативно-правового акта.

____________
¹ Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. - К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - С. 218.

² Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. - К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - С. 219.

Докладніше стосовно бази та об'єкта оподаткування див. ст. ст. 22, 23 ПКУ та коментар до них.