286.1. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

286.2. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

286.3. Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

286.4. За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

У разі зміни протягом року об'єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

286.5. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

286.6. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

286.7. Юридична особа зменшує податкові зобов'язання із земельного податку на суму пільг, які надаються фізичним особам відповідно до пункту 281.1 статті 281 цього Кодексу за земельні ділянки, що знаходяться у їх власності або постійному користуванні і входять до складу земельних ділянок такої юридичної особи.

Такий порядок також поширюється на визначення податкових зобов'язань із земельного податку юридичною особою за земельні ділянки, які відведені в порядку, встановленому Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для безоплатного паркування (зберігання) легкових автомобілів, якими керують інваліди з ураженням опорно-рухового апарату, члени їх сімей, яким відповідно до порядку забезпечення інвалідів автомобілями передано право керування автомобілем, та законні представники недієздатних інвалідів або дітей-інвалідів, які перевозять інвалідів (дітей-інвалідів) з ураженням опорно-рухового апарату.

Коментар:

Інформація, яка міститься у державному земельному кадастрі, включає дані та відомості, а також документи про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів (див. ч. 1 ст. 193 ЗКУ).

Склад земельно-кадастрової документації визначається п. 7 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого ПКМ від 12.01.93 N 15. Структура та перелік земельно-кадастрової документації, що ведеться на різних рівнях органами земельних ресурсів, визначені додатком N 2 до наказу Держкомзему від 03.09.99 N 83 "Про удосконалення ведення державного земельного кадастру в зв'язку з його автоматизацією".

Правовий режим земельно-кадастрової інформації та порядок її надання зацікавленим особам визначаються ЗУ "Про інформацію", "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність" тощо. Порядок забезпечення земельно-кадастровою інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян частково врегульовано нормами постанови КМУ "Про затвердження Положення про Державний фонд документації із землеустрою" від 17.11.2004 N 1553. Повнота відомостей державного земельного кадастру на сьогодні має опосередковуватись застосуванням новітніх інформаційних технологій обліку документів та відомостей, що в них вміщені. Дана робота має вестись на підставі постанови КМУ "Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру" від 02.12.97 N 1355, наказу Держкомзему "Про удосконалення ведення державного земельного кадастру в зв'язку з його автоматизацією" від 03.09.99 N 83 тощо.

Деякі органи місцевого самоврядування (зокрема, Київрада рішенням від 23.05.2002 N 18/18 "Про питання управління земельними ресурсами в місті Києві"¹) претендують на те, що повноваження із ведення державного земельного кадастру повинні здійснювати саме їх виконавчі органи. Про серйозність колізії свідчить те, що за позовом КМУ питання вирішувалося у судовому порядку². Суд став на бік Київради, і в результаті сьогодні реєстрація правоустановчих документів на землю в м. Києві здійснюється не центром державного земельного кадастру, а Київським міським головним управлінням земельних ресурсів, що є підрозділом виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації. Аналогічна ситуація склалася у деяких інших великих містах України.

____________
¹ Поточний архів секретаріату Київської міської ради. - 2002.- Реєстраційний N 18/18.

² Поточний архів господарського суду м. Києва. - 2003 рік.

Ведення державного земельного кадастру має здійснюватись відповідно до закону (ст. 204 ЗКУ). Спеціальним законом у цій сфері є Закон України "Про Державний земельний кадастр".

Спеціальний нормативний акт КМУ, який би врегульовував передачу інформації органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, на сьогодні відсутній.

Форма податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 N 1015.

Довідка (витяг) з технічної документації земельної ділянки про розмір нормативної грошової оцінки оформляється та отримується відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затв. спільним наказом Держкомзему, Мінагрополітики, Мінбудархітектури України, УААН від 27.01.2006 N 18/15/21/11.

Зауважимо, що нарахування земельного податку фізичним особам проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку (п. 286.5 ст. 286 ПКУ). На практиці законодавчо встановлений порядок стягнення земельного податку часто не дотримується. Замість податкових повідомлень неформальні повідомлення - заклики сплатити земельний податок надсилаються від імені сільських рад. Хоча така практика існувала до прийняття ПКУ, можна прогнозувати, що після набрання ним чинності вона збережеться.

Пункт 286.6 встановлює правила нарахування податку за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, з урахуванням площі прибудинкової території.

Прибудинковою є територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку (ст. 1 ЗУ "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"). Таким чином, положення щодо врахування при сплаті земельного податку прибудинкової території можуть стосуватись виключно багатоквартирних будинків.

Прибудинкова територія, зокрема, включає проїзди та тротуари, озеленені території, ігрові майданчики для дітей, майданчики для відпочинку дорослого населення, майданчики для занять фізичною культурою; майданчики для тимчасового зберігання автомобілів, майданчики для господарських цілей, майданчики для вигулювання собак тощо.

Слід розмежовувати правовий режим земельних ділянок під багатоквартирними будинками та будинками садибного типу, які перебувають у спільній власності кількох осіб.

Суб'єктами права постійного користування відповідними земельними ділянками, як правило, є підприємства, установи та організації, що перераховані у ч. 2 ст. 92 ЗКУ. До таких суб'єктів належать насамперед житлово-експлуатаційні організації (ст. 24 Житлового кодексу України) або підприємства, установи та організації, що здійснюють безпосереднє управління відомчим державним житловим фондом. Суб'єкти, засновані на приватній або колективній власності, що здійснюють управління державними житловими будинками (наприклад, приватизовані або корпоратизовані підприємства, що є балансоутримувачами державного майна, яке не ввійшло до їх статутних фондів), права на отримання земельної ділянки у постійне користування не мають.

На даний час правосуб'єктність об'єднань співвласників багатоквартирного будинку визначається ЗУ "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку". Ст. 1 Закону визначає об'єднання як юридичну особу, створену "власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна". Чинний ЗКУ у ст. 82 закріпив можливість юридичних осіб України, до яких належить і об'єднання співвласників, мати земельні ділянки на праві власності. Між тим, законодавство є суперечливим у вирішенні питання про те, хто є суб'єктом права власності на земельну ділянку під багатоквартирним житловим будинком. Ст. 42 ЗКУ, деякі акти органів місцевого самоврядування (рішення Київської міської ради "Про порядок передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві" від 15.07.2004 N 457/1867) виходять з того, що земельна ділянка може перебувати у власності об'єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичної особи; у той же час положення ч. 3 ст. 42, ст. 89 ЗКУ, ст. 282 ЦКУ, ст. 19 ЗУ "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" вказують на те, що земельна ділянка перебуває у спільній сумісній власності власників житлових приміщень.

У будь-якому випадку, чинне земельне законодавство не встановлює процедури передачі земельної ділянки ні у власність об'єднань власників, ні у спільну власність власників приміщень. Існуюча форма державного акта на право власності на землю (затв. ПКМ від 02.04.2002 N 449) не враховує особливостей можливої спільної власності на земельну ділянку під багатоквартирними житловими будинками (значна кількість співвласників, можливість достатньо частої зміни складу власників тощо).

Описані проблеми у правовому регулюванні призводять до того, що для переважної більшості багатоквартирних житлових будинків прибудинкові території не виділені та не надані, що унеможливлює справляння з них земельного податку.

Абзац перший пункту 286.7 повністю позбавлений сенсу, оскільки земельні ділянки фізичних осіб - пільговиків, які до того ж належать їм на праві власності чи постійного користування, просто не можуть "входити до складу земельних ділянок" іншого суб'єкта (в даному випадку - "юридичної особи") на титулі, що передбачав би сплату земельного податку (тобто на праві власності або постійного користування).

На противагу, в абзаці другому пункту 286.7 пільга сформульована цілком зрозуміло: звільняються від оподаткування ділянки, які облаштовані як місця безоплатного паркування інвалідів та деяких інших осіб відповідно до ч. 6 ст. 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".