Кримінальний кодекс України (КК України). Науково-практичний коментар.

Заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Коментар:

1. Об'єктом злочину є встановлений законом порядок придбання і відчуження майна, який забезпечує право власності.

2. Предметом злочину є майно, завідомо одержане злочинним шляхом. Під майном, одержаним злочинним шляхом, слід розуміти майно, яке прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння. Таке майно може бути здобуте як шляхом вчинення злочину, так і шляхом вчинення діяння, яке містить ознаки злочину, але в силу передбачених законом обставин не тягне кримінальної відповідальності (наприклад, вчинене особою, яка не є суб'єктом злочину через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність).

Злочинний спосіб, у який одержано таке майно, для кваліфікації діяння за ст. 198 значення не має. Це можуть бути: викрадення майна, його привласнення, вимагання, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисливих мотивів тощо.

Не може бути визнано предметом цього злочину: 1) майно, яке одержано не злочинним шляхом, а внаслідок вчинення адміністративного чи іншого правопорушення; 2) майно, отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом, наприклад, товари, куплені за викрадені гроші; 3) майно, не одержане, а виготовлене злочинним шляхом, наприклад, у результаті заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів (ст. 204) тощо; 4) предмети (зброя, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі та отруйні речовини, прекурсори), які вилучені з вільного цивільно-правового обігу (або обмежені у ньому) і незаконний збут, придбання чи зберігання яких утворюють самостійні склади злочинів (наприклад, передбачених статтями 307, 309, 311, 321).

Розмір майна, яке було предметом цього злочину, на кваліфікацію не впливає. У тих випадках, коли предметом заздалегідь не обіцяного придбання або отримання, збуту чи зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, було майно у незначних розмірах (невелика кількість речей, незначна їх вартість тощо), вчинене діяння через малозначність (ч. 2 ст. 11) може і не визнаватися злочином.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає у заздалегідь не обіцяних діях з майном, завідомо здобутим злочинним шляхом, у формі: 1) придбання; 2) отримання; 3) зберігання; 4) збуту.

Придбання і отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, є близькими за своїм змістом поняттями. І придбання, і отримання забезпечує можливість розпоряджатися вказаним майном як своїм власним (володіти ним, використовувати його, відчужувати). Відрізняються вони способом набуття такої можливості.

Придбання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає оплатне (купівля) чи інше компенсаційне (відплатне - обмін, прийняття в рахунок погашення боргу тощо) одержання такого майна.

Отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає безоплатне одержання такого майна (наприклад, як подарунок, спадок). Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4, заздалегідь не обіцяне отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, утворює склад злочину, передбаченого ст. 198, лише у разі, якщо воно було вчинене після визнання такого діяння злочинним - тобто після набуття чинності Законом України N 430-IV від 16 січня 2003 р. (зазначений Закон набув чинності з 11 червня 2003 р.).

Збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, - це оплатне чи безоплатне відчуження майна іншій особі. Такі дії можуть бути вчинені у формі продажу, дарування, обміну тощо і з правової точки зору являють собою недійсні правочини.

Під зберіганням майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, слід розуміти більш-менш тривале володіння майном, у процесі якого винна особа зберігає контроль над ним. Воно може знаходитись при ньому, у його оселі, транспортному засобі чи у будь-якому іншому відомому винній особі місці.

Відповідальність за ст. 198 настає лише за таке придбання, отримання, зберігання або збут зазначеного вище майна, яке не було заздалегідь обіцяне. Якщо виконання зазначених дій було заздалегідь обіцяне виконавцю або співучаснику злочину, відповідальність настає не за ст. 198, а за співучасть у конкретному злочині.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, підлягає кваліфікації за ст. 198 лише за певних обставин - у разі, якщо такі дії не містять ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Ознаки такої легалізації передбачені у ст. 209.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання зазначеного у ст. 198 майна у володіння або для зберігання, чи з моменту його збуту.

4. Суб'єкт злочину загальний.

Заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, збут та зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (за умови спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків), потребує кваліфікації за сукупністю злочинів - за ст. 198 і відповідною частиною ст. 364.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що придбаває, отримує, збуває або зберігає майно, одержане злочинним шляхом, і бажає вчинити такі дії. Усвідомлення того, що майно одержане злочинним шляхом, є обов'язковою ознакою інтелектуального моменту умислу винного. При цьому точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчиненого так званого предикатного злочину не вимагається. У разі, коли особа вважає, що вона придбаває, отримує, зберігає або збуває майно, одержане злочинним шляхом, яке не є таким насправді, її дії за спрямованістю умислу можуть розцінюватись як замах на цей злочин.

За наявності сумніву особи щодо законності походження придбаного чи отриманого нею майна описані у диспозиції ст. 198 дії не утворюють складу цього злочину. Відповідно до цивільного законодавства така особа є недобросовісним набувачем майна і може нести цивільно-правову відповідальність (ст. 400 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р.).

6. У разі одержання службовою особою хабара, предметом якого є майно, завідомо для хабарника одержане злочинним шляхом, вчинене (за умови, що службова особа усвідомлює, що як хабар вона отримує матеріальні цінності, одержані злочинним шляхом) потрібно розцінювати не лише як одержання хабара, а й як заздалегідь не обіцяне отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 368 і ст. 198.

Якщо особа, будучи достовірно поінформованою про злочинне походження майна, придбаває, отримує, зберігає чи збуває таке майно, бажаючи приховати вчинений тяжкий чи особливо тяжкий злочин (у результаті якого це майно було одержане), її дії за наявності інших необхідних підстав необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 198 і 396.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198), слід відмежовувати від легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209). Основні відмінності між цими злочинами полягають в ознаках об'єктивної та суб'єктивної сторін. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 198, становлять лише придбання, отримання, збут або зберігання зазначеного майна. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209, характеризується іншими діями, а саме: вчиненням фінансової операції чи укладенням угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок суспільно небезпечного протиправного діяння, а також вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна також можуть бути складовими зазначених у ст. 209 дій, однак вони, по-перше, не вичерпують їх, а, по-друге, мають іншу спрямованість. Дії, описані у ст. 209, спрямовані на надання легального статусу (легалізацію, відмивання) коштам та іншому майну, одержаним злочинним шляхом, через використання його під виглядом законного у фінансових операціях, інших угодах. Водночас, для вчинення дій, передбачених у ст. 198, така мета не є характерною.