Кримінальний кодекс України (КК України). Науково-практичний коментар.

1. Розтрата, відчуження, приховування, підміна, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано, чи порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт, - караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо майна, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили, - караються штрафом від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Коментар:

1. Коментована стаття містить опис двох суміжних складів злочинів, об'єктивні сторони та суб'єктивні ознаки яких збігаються, та які стосуються правового режиму специфічного майна, визначеного уповноваженим органом (особою). Об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388, є порядок виконання рішень судів, інших державних органів чи посадових осіб, пов'язаних із: 1) забезпеченням позову у кримінальному, цивільному або господарському судочинстві, виконання вироку суду в частині конфіскації майна, погашення податкового боргу, охорони спадкового майна; 2) вжиттям господарським судом запобіжних заходів (у частині накладення арешту на майно); 3) зверненням державною виконавчою службою стягнення на майно боржника. Об'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 388, є порядок виконання рішень судів, покликаний забезпечити конфіскацію майна, у тому числі належних обвинуваченому знарядь злочину і предметів, які стали знаряддями вчинення або безпосередніми об'єктами адміністративних правопорушень.

2. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388, є майно, на яке накладено арешт або яке описане, а злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, - майно, що підлягає конфіскації за рішенням суду.

Майно, на яке накладено арешт, - це майно (грошові кошти у готівковій та безготівковій формі, цінні папери, нерухомість, транспортні засоби тощо), стосовно якого у випадках, передбачених законодавством, уповноважений орган (суд, орган дізнання) чи особа (зокрема суддя, слідчий, керівник податкового органу) ухвалили відповідне рішення. Якщо арешт лише передбачалось застосувати до певного майна, то незаконні дії щодо нього ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388, не містять і за наявності підстав можуть розцінюватись як злочин проти власності. За загальним правилом, арешт майна полягає в оголошенні заборони розпоряджатись ним, а в разі потреби - в його вилученні та передачі іншим особам. У випадках, передбачених законодавством, арешт майна включає в себе встановлення обмежень права користуватись цим майном.

Так, за наявності даних про те, що злочином завдано матеріальної шкоди або заклад охорони здоров'я зазнав витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення цивільного позову. Забезпечення позову, а так само можливої конфіскації майна як додаткового покарання здійснюється шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого (підозрюваного) або осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за його дії. Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій, членам родини обвинуваченого або іншим особам. Особи, яким передане майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.

Одним із заходів до забезпечення позову у цивільному та господарському процесі, про застосування якого виноситься ухвала суду (постанова судді), є накладення арешту на належне відповідачеві майно, яке знаходиться у нього або в інших осіб. Арешт також може бути накладений на майно особи в порядку застосування щодо неї господарським судом запобіжного заходу. Адміністративний арешт активів платника податків, який визнається виключним способом забезпечення погашення податкового боргу і рішення про застосування якого приймає керівник податкового органу (або його заступник), полягає у забороні платнику податків вчиняти будь-які дії щодо своїх активів (крім дій з їх охорони, зберігання та підтримання у належному стані).

Арешт на майно боржника як один із заходів примусового виконання рішень може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про: відкриття виконавчого провадження; арешт коштів та інших цінностей, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у фінансових установах; арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі документи як пов'язані, так і не пов'язані із судовим провадженням: виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у т. ч. видані на підставі рішень третейського суду; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій з трудових спорів; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення; рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу; рішення інших органів державної влади у випадках, коли за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Суть арешту коштів на банківському рахунку полягає у тому, що банк на виконання рішення уповноваженого органу чи особи (наприклад, постанови державного виконавця, прийнятої на підставі рішення суду) арештовує визначену суму (якщо вона наявна на рахунку), тобто забезпечує постійну наявність відповідної суми на рахунку. Під час дії документа про арешт коштів банк протягом операційного дня зупиняє видаткові операції за рахунком клієнта та здійснює арешт усіх надходжень на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, що зазначена в документі про арешт коштів, або до отримання передбачених законодавством документів про звільнення коштів з-під арешту. Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо на рахунку клієнта немає коштів для забезпечення виконання документа про арешт коштів, то банк обліковує його на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше наступного робочого дня письмово повідомляє орган, який надіслав документ про арешт коштів, про відсутність коштів для його виконання.

Під майном, яке описано, слід розуміти майно, внесене до відповідного акта опису. Останній повинен містити перелік описаних предметів із зазначенням точної назви кожного із них, їх кількості, ціни та відмітних (індивідуально-визначених) ознак (вага, метраж, розмір, форма, колір, товарний знак, дата випуску, ступінь зносу тощо). Для встановлення вартості описаного майна у необхідних випадках запрошується спеціаліст, який підписує протокол про арешт майна і передачу його на зберігання, а також опис майна з його оцінкою. Акти опису окремих різновидів майна можуть мати особливості. Наприклад, якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів або каменів, то вони ретельно описуються із визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, який прошивається, підписується державним виконавцем та учасниками акта опису й опечатується печаткою органу державної виконавчої служби.

Арешт майна поєднується з його описом, однак з цього правила є винятки, які засвідчують виправданість використання у ч. 1 ст. 388 звороту "майно, на яке накладено арешт або яке описано". Так, для охорони спадкового майна державні нотаріуси та посадові особи виконавчих комітетів місцевих рад здійснюють опис (а не арешт) майна і передають його на зберігання спадкоємцям або іншим особам. Останні попереджаються про відповідальність за розтрату або приховування спадкового майна. Незаконні дії, перераховані у ч. 1 коментованої статті, можуть бути вчинені стосовно майна платника податків, на яке керівник податкового органу наклав арешт, - до проведення опису цього майна, що має здійснити податковий керуючий або інший працівник податкового органу в порядку виконання прийнятого рішення про арешт активів платника податків.

Майно, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили, - це майно, яке не просто має бути конфісковане, тобто безоплатно передане у власність держави, а вже конфісковане на підставі постановленого рішення суду, що набрало законної сили. Якщо ж рішення суду не набрало законної сили, незаконні дії щодо майна можуть кваліфікуватись за ч. 1 ст. 388 - за умови, що на майно був накладений арешт (воно було описане).

Конфіскація полягає у позбавленні права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинене правопорушення у випадках, встановлених законом. Конфіскація майна застосовується як: 1) вид додаткового покарання (див. коментар до ст. 59 КК); 2) вид адміністративного стягнення. Конфіскації підлягають предмет, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та гроші, одержані внаслідок вчинення такого правопорушення; 3) вид стягнення за порушення митних правил (примусово вилучаються і безоплатно передаються у власність держави безпосередні предмети порушення митних правил, товари зі спеціально виготовленими сховищами, що використовувались для приховування вказаних предметів від митного контролю, а також транспортні засоби, які використовувались для переміщення цих предметів через митний кордон України); 4) правовий засіб вирішення питання про речові докази. Так звана спеціальна конфіскація, яка здійснюється щодо предметів, які були знаряддями вчинення злочину або одержані внаслідок вчинення злочину, регламентується як ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р., так і низкою норм КК (зокрема, статтями 176, 209, 246, 248, 249).

3. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 388, полягає у вчиненні стосовно відповідного майна хоча б однієї із таких незаконних дій: 1) розтрата; 2) відчуження; 3) приховування; 4) підміна; 5) пошкодження; 6) знищення; 7) інші незаконні дії з відповідним майном; 8) порушення обмеження права користуватись майном; 9) здійснення представником банківської або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами (вкладами).

Про поняття розтрати, знищення і пошкодження майна див. коментар до ст. 191 і ст. 194, а про поняття фінансової установи та банківських операцій - коментар до ст. 202.

Відчуження означає, що майно на оплатній чи безоплатній основі передається у володіння іншим особам, до яких переходить право власності на це майно (продаж, міна, дарування, позика, рента, передача учасником господарського товариства майна як внеску до статутного фонду тощо).

Під приховуванням майна слід розуміти здійснюване у будь-який спосіб фізичне або інтелектуальне утаювання майна (його частини) від органів або осіб, які здійснюють відповідні процесуальні дії (переміщення майна з місць його належного зберігання, передача для зберігання іншим особам, зберігання у спеціально пристосованих для цього приміщеннях, істотна зміна зовнішнього вигляду майна, зміна правового статусу майна шляхом використання підроблених документів, невідображення у документах вчинених правочинів щодо майна тощо). Вказані діяння, спрямовані на те, щоб зробити майно непомітним, можуть поєднуватись із повідомленням завідомо неправдивих відомостей, наприклад, про викрадення майна або знищення останнього внаслідок пожежі.

Порушення обмеження права користуватись майном має місце, зокрема, у випадках, коли особа не дотримується встановлених державним виконавцем обмежень права користуватись описаним майном. Обмеження на вилучення корисних властивостей з описаного майна встановлюються у зв'язку з особливостями майна, користування яким може призвести до його знищення або зменшення цінності. Види, обсяг і строк зазначених обмежень встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника, володільця або зберігача, потреби використання, інших обставин. За ч. 1 ст. 388 може кваліфікуватись користування предметами одягу або предметами індивідуального вжитку, вчинене зберігачем описаного майна, а також користування платником податків активами, на які накладено повний арешт.

Іншими незаконними діями слід визнавати різноманітні дії з відповідним майном (крім тих, зміст яких розкрито вище), вчинені всупереч встановленому порядку. Це може бути, наприклад: не поєднана з відчуженням передача майна іншим особам у тимчасове користування (включає в себе володіння) або тільки у володіння (оренда, лізинг, позичка, передача для проведення ремонту тощо); будь-яка операція платника податків з активами, на які накладено умовний арешт, без попереднього отримання обов'язкового у цьому випадку дозволу керівника податкового органу; пошкодження печаток, якими було опечатане включене до акта опису й арешту майно, - предмети, приміщення, сховища.

У будь-якому разі перераховані у ч. 1 ст. 388 незаконні дії порушують правовий режим особливого майна. Диспозицією цієї норми не охоплюються випадки невиконання ухвал суду про застосування відмінних від накладення арешту на майно заходів до забезпечення позову у цивільному та господарському процесі (заборона вчиняти певні дії, встановлення обов'язку вчинити певні дії, заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві, передача на зберігання іншим особам речі, яка є предметом спору, та ін.).

Під здійсненням представником банківської або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами (вкладами), на які накладено арешт, треба розуміти проведення хоча б однієї видаткової операції за рахунком, на кошти на якому накладено арешт, якщо її результатом стає вихід коштів з-під арешту (видача вкладу, закриття рахунка, здійснення розрахунків, перерахування коштів на інший рахунок тощо). При цьому слід враховувати, що за наявності на рахунку коштів у розмірі, що перевищує суму, на яку накладено арешт, банк продовжує виконання операцій за рахунком клієнта у межах суми перевищення, постійно зберігаючи на рахунку арештовану суму.

Передбачені ч. 1 і ч. 2 ст. 388 посягання є злочинами з формально-матеріальним складом. Вони визнаються закінченими з моменту вчинення дії (зокрема у випадку приховування майна або порушення обмеження права користуватись майном) або з моменту заподіяння майнової шкоди (зокрема у випадку розтрати, знищення або пошкодження майна).

4. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388, - спеціальний. Ним є: 1) особа, якій ввірене майно, на яке накладено арешт або яке описано; 2) представник фінансової установи, який здійснив відповідну операцію.

Законодавча вказівка на ввіреність майна тому, хто вчиняє з ним незаконні дії, означає, що стосовно першої категорії суб'єктів злочину необхідним є процесуальний аспект - наявність проведеного у встановленому порядку попередження зберігача майна (боржника, члена родини обвинуваченого або боржника, опікуна, представника підприємства, установи, організації тощо) про відповідальність за розтрату, приховування та інші дії з цим майном. Щодо другої категорії суб'єктів злочину вимагається з'ясування компетенції того чи іншого службовця (представника) банківської або іншої фінансової установи. Керівник останньої, який дав вказівку здійснити незаконну банківську операцію з арештованими коштами, має притягуватись до відповідальності за підмовництво до розглядуваного злочину, а за наявності підстав - і за злочин у сфері службової діяльності. За пособництво у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388, можуть відповідати особи, яких державний виконавець повідомив про накладення арешту на нерухоме майно (нотаріус - за місцезнаходженням майна і треті особи, які володіють заставленим майном), а також поінформовані про арешт працівники органів, що здійснюють реєстрацію окремих різновидів майна (наприклад, автотранспортних засобів).

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 2 ст. 388, є загальним. Це будь-яка фізична особа, якій виповнилось 16 років, у володінні, користуванні або розпорядженні якої знаходиться конфісковане майно.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому інтелектуальною ознакою умислу винного має охоплюватись належність майна до арештованого, описаного або конфіскованого.

 * * *

Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. (статті 432, 66 - 68).

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. (статті 24, 29).

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (статті 29, 81, 125, 126, 247).

Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. (статті 322, 326).

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 190, 354, 1074).

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (статті 149, 152).

Закон України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р. (ст. 61).

Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р. (статті 1 - 5, 50, 55, 58).

Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. (ст. 59).

Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. (ст. 9).

Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1340 від 25 серпня 1998 р.

Порядок накладення арешту на цінні папери. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1744 від 22 вересня 1999 р.

Порядок обліку, зберігання, оцінки вилученого митними органами майна, щодо якого винесене рішення суду про конфіскацію, передачі його органам державної виконавчої служби і розпорядження ним. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1724 від 26 грудня 2001 р.

Інструкція про проведення виконавчих дій. Затверджена наказом Міністерства юстиції України N 74/5 від 15 грудня 1999 р.

Порядок застосування адміністративного арешту активів платників податків. Затверджений наказом Державної податкової адміністрації України N 386 від 25 вересня 2001 р.

Положення про зупинення операцій, арешт та примусове списання коштів в іноземних валютах та банківських металів. Затверджене постановою Правління Національного банка України N 515 від 3 грудня 2003 р.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Затверджена постановою Правління Національного банка України N 22 від 21 січня 2004 р. (глава 10).

Роз'яснення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку N 9 від 3 липня 2007 р. "Щодо порядку застосування статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" стосовно права власника арештованих акцій брати участь в управлінні товариством шляхом голосування на загальних зборах".

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22 грудня 2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".