Кримінальний кодекс України (КК України). Науково-практичний коментар.

1. Напад на службові або житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист, а також викрадення або позбавлення волі цих осіб з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Погроза вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є мирне співіснування і плідне співробітництво України з іншими державами та міжнародними організаціями, а обов'язковим додатковим об'єктом - альтернативно - власність або життя, здоров'я, воля, честь та гідність особи.

2. Про поняття осіб, які мають міжнародний захист, див. коментар до ст. 443.

3. З об'єктивної сторони злочин передбачає вчинення суспільно небезпечних дій. Формами його є:

1) напад на службові або житлові приміщення особи, яка має міжнародний захист;

2) викрадення такої особи;

3) позбавлення її волі (ч. 1 ст. 444);

4) погроза вчинення нападу на службові або житлові приміщення особи, яка має міжнародний захист, викрадення такої особи або позбавлення її волі (ч. 2 ст. 444).

Предметом злочину у його першій формі є тільки службові та житлові приміщення зазначених осіб, але не є ним їхні транспортні засоби.

Службові приміщення - це офіційно позначені приміщення, в яких відповідні особи здійснюють свою службову діяльність (будинки посольств, консульств, представництв тощо), а житлові приміщення - це приміщення, де зазначені особи офіційно проживають.

Під нападом тут треба розуміти дії, пов'язані із несподіваною агресією, застосуванням насильства над особою, що має міжнародний захист, знищенням майна, яке їй належить або ввірене, а також будь-які інші подібні дії. Поняттям напад у ст. 444 охоплюється і застосування до відповідної особи насильства, пов'язаного з умисним заподіянням їй побоїв, легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, якщо умисел винного не був спрямований на заподіяння потерпілому смерті (в іншому випадку його дії кваліфікуються за ст. 443). Умисне заподіяння особі, що має міжнародний захист, тяжких тілесних ушкоджень потребує додаткової кваліфікації за ст. 121.

Оскільки злочин, передбачений ст. 444, вчинюється тільки з прямим умислом, то необережне заподіяння особі, що має міжнародний захист, тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень потребує додаткової кваліфікації за ст. 128.

Про поняття позбавлення волі, викрадення людини див. коментар до ст. 146.

Викрадення або позбавлення волі особи, яка має міжнародний захист, повністю охоплюється ч. 1 ст. 444. Проте, якщо ці дії щодо зазначеної особи вчинені організованою групою або спричинили тяжкі наслідки, вони мають додатково кваліфікуватися за ч. 3 ст. 146. Якщо наслідком нападу було знищення майна, яке розміщено у службових або житлових приміщеннях осіб, що мають міжнародний захист, ці дії додатково кваліфікуються за ч. 2 ст. 194 у разі, коли вони були вчинені загальнонебезпечним способом, або заподіяли майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Погроза, про яку йдеться у ч. 2 ст. 444, може адресуватися як безпосередньо особі, що має міжнародний захист, так і державі чи організації, які вона представляє, або іншим їхнім представникам і являє собою залякування нападом на службові або житлові приміщення особи, яка має міжнародний захист, викраденням такої особи або незаконним позбавленням її волі.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а також метою: а) вплинути на характер діяльності потерпілих; б) вплинути на діяльність держав чи організацій, які вони представляють; б) спровокувати війну; г) спровокувати міжнародні ускладнення (про зміст такого ускладнення див. коментар до ст. 443).

За метою, а також за об'єктом і деякими ознаками об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 444, слід відмежовувати від захоплення заручників (ст. 147).

Напад з метою заволодіння майном, що перебуває у службовому чи житловому приміщенні осіб, які мають міжнародний захист, за наявності підстав кваліфікується за ст. 187.

Викрадення особи, яка має міжнародний захист, з подальшим її умисним вбивством кваліфікується за ч. 1 ст. 444 і за п. 3 ч. 2 ст. 115.

* * * 

Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 лютого 1946 р. УРСР приєдналась до Конвенції 20 листопада 1953 р.

Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи від 2 вересня 1949 р. Україна приєдналась до Угоди 1 жовтня 1996 р.

Протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи від 6 листопада 1952 р. Україна приєдналась до Протоколу 1 жовтня 1996 р.

Віденська конвенція "Про дипломатичні зносини" від 18 квітня 1961 р. Ратифікована СРСР 11 лютого 1964 р.

Віденська конвенція "Про консульські зносини" від 24 квітня 1963 р. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989 р.

Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р. Україна приєдналась до Конвенції 14 липня 1993 р. (статті 29, 30).

Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, від 14 грудня 1973 р. Ратифікована СРСР 26 грудня 1975 р.

Угода про правоздатність, привілеї, імунітети Міжнародної організації космічного зв'язку "Интерспутник" від 20 вересня 1976 р. Ратифікована СРСР 14 грудня 1976 р.

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979 р. УРСР приєдналася до Конвенції 8 травня 1987 р.

Конвенція про охорону персоналу Організації Об'єднаних Націй та пов'язаного з нею персоналу від 15 грудня 1994 р. Ратифікована Україною 6 липня 1995 р.

Угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Організації, від 19 грудня 1997 р. Ратифікована Україною 7 липня 1999 р.

Додатковий протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва від 30 квітня 1999 р. Ратифікований Україною 6 липня 2000 р.

Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.