Бюджетний кодекс України (БК України). Науково-практичний коментар.

1. До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

в) програми соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних закладів;

г) центри обліку та заклади соціального захисту для бездомних осіб, центри соціальної адаптації осіб, звільнених з установ виконання покарань;

ґ) компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

д) компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги;

е) надання ветеранським організаціям фінансової підтримки та кредитування;

4) відшкодування різниці між розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, та розміром економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання);

5) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

6) культурно-мистецькі програми місцевого значення, в тому числі зоопарки загальнодержавного значення комунальної власності;

7) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;

8) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

9) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення;

10) транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін (тарифів) на перевезення пасажирів у пасажирському транспорті за рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування відповідно до наданих повноважень;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (у тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);

в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення;

11) заходи з організації рятування на водах;

12) обслуговування місцевого боргу;

13) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

14) управління комунальним майном;

15) регулювання земельних відносин;

16) заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в межах повноважень, встановлених законом;

17) заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого значення;

18) проведення місцевих виборів у випадках, передбачених законом, та республіканських Автономної Республіки Крим і місцевих референдумів;

19) членські внески до асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань;

20) підвищення кваліфікації депутатів місцевих рад;

21) інші програми, пов'язані з виконанням власних повноважень, затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою згідно із законом.

Коментар:

Стаття 91 встановлює перелік видів видатків на програми місцевого значення, які здійснюються з місцевих бюджетів відповідно до пункту 3 частини першої статті 82 та частини другої статті 83 цього Кодексу. Згідно з частиною 7 статті 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" такі видатки місцевих бюджетів визначаються як видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування. Вони фінансуються за рахунок доходів, визначених статтею 69 цього Кодексу (ця стаття визначає перелік доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, тобто спрямовуються на забезпечення виконання власних повноважень органів самоврядування). Тому обсяг цих видатків не враховується при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, що надаються місцевим бюджетам з інших бюджетів.

Відповідно до принципу самостійності бюджетів та частини другої статті 85 цього Кодексу, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) зобов'язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 88 - 91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України. При цьому нормами Бюджетного кодексу забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на функціонування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату.

Перелік встановлених у коментованій статті БК України видатків місцевих бюджетів не є вичерпним і може бути розширений у відповідності з підпунктом 21 частини 1 цієї статті видатками на інші програми, пов'язаними з виконанням власних повноважень органів місцевого самоврядування, які мають затверджуватися Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідно місцевою радою згідно із законом. Відповідно до принципу самостійності бюджетів це означає, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві ради мають право встановлювати своїми рішеннями види таких додаткових місцевих програм і обсяги їх фінансування. У таких випадках відповідні видатки мають здійснюватися виключно за рахунок власних надходжень до бюджетів органів місцевого самоврядування, встановлених статтею 69 цього Кодексу, а не за рахунок трансфертів з державного бюджету.

Але цікаво відзначити випадки, коли обсяг фінансування таких програм встановлюється не рішенням органів місцевого самоврядування, а постановою Кабінету Міністрів України. Таким прикладом є постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. N 558, яка затвердила Порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, відповідно до частини шостої статті 7 Закону України "Про соціальні послуги" та зобов'язала Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації під час формування проектів відповідних місцевих бюджетів передбачати кошти для здійснення компенсаційних виплат фізичним особам, які надають соціальні послуги, у складі видатків на фінансування місцевих програм соціального захисту та соціального забезпечення згідно із статтею 91 цього Кодексу. При цьому, ця постанова Кабінету Міністрів України встановила не тільки процедуру здійснення таких виплат, але і їх розмір, зазначивши, що компенсація призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах: 1) 15 відсотків - фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам I групи; 2) 10 відсотків - фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам II групи та дітям-інвалідам; 3) 7 відсотків - фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам III групи та хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, визнаним такими в порядку, затвердженому Міністерством охорони здоров'я; 4) компенсація фізичним особам пенсійного віку, які надають соціальні послуги, призначається у зазначених розмірах виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. У цьому випадку не врегульованим залишилося питання про можливу недостатність коштів місцевих бюджетів профінансувати зазначені видатки у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.