Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.

1. Ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

2. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

3. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Коментар:

1. У частині 1 коментованої статті дається визначення ціни як форми грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Основу ціни, як економічної категорії, становить вартість товару, величина якої визначається суспільно необхідними затратами праці.

Ціна виконує різні функції, основними з яких є функція обліку і виміру затрат суспільної праці та функція пропорційності рівноваги в господарстві. З огляду на це, цінова політика визначена згідно зі ст. 10 цього Кодексу як один з основних напрямів економічної політики держави.

Ціна є вираженням узгодженого продавцем і покупцем грошового або іншого майнового еквівалента, який покупець сплачує за переданий йому товар, виконані роботи чи надані послуги.

Особливість цієї статті полягає також у тому, що в ній ототожнюються ціна і тариф. Проте в економічній і юридичній літературі не висловлюється однозначна думка з цього питання. Тариф, як правило, розглядається як спосіб визначення (формування) ціни й застосовується як категорія ціноутворення. Тарифи застосовуються сьогодні відповідно до спеціальних нормативно-правових актів: Закону України від 05.02.92 р. "Про Єдиний митний тариф", постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 р. N 1552 "Про повноваження щодо регулювання цін (тарифів) на продукцію оборонного значення", постанови Нацкомелектроенергетики від 13.06.96 р. N 15/1 "Про затвердження Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом", розпорядження Держфінпослуг від 30.12.2004 р. N 3259 "Про затвердження Методики визначення звичайної ціни страхового тарифу", наказу Мінтрансу України від 31.10.95 р. N 392 "Про затвердження Збірника тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у портах України" та ін.

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті ціна є істотною умовою господарського договору. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно з ч. 3 ст. 180 цього Кодексу при укладенні господарського договору сторони зобов'язані погодити ціну (див. коментар до ст. 180 цього Кодексу).

У статті також зазначається валюта, в якій має бути виражена ціна:

1) загальне правило цієї статті вказує на те, що ціна зазначається в договорі у гривнях. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня є грошовою одиницею України (національною валютою), єдиним законним платіжним засобом в Україні. Окрім того, ч. 2 ст. 198 цього Кодексу передбачено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях;

2) за спеціальним правилом, дозволяється застосовувати іноземну валюту. Однак, відповідно до коментованої статті, йдеться лише про ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) і про можливість їх застосування за згодою сторін. Разом з тим ч. 2 ст. 198 цього Кодексу передбачено, що грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Спеціальним нормативно-правовим актом з питань застосування іноземної валюти є Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

3. Відповідно до ч. 3 коментованої статті суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Таким чином, у статті визначаються види цін і тарифів та основні засади державного регулювання цін і тарифів.

Отже, суб'єкти господарювання можуть використовувати такі види цін і тарифів: вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Проте в інших нормативно-правових актах мова може йти про інакші види цін. Наприклад, в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначаються такі категорії цін, як звичайна ціна і справедлива ринкова ціна. Звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами в договорі. Справедлива ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику у випадках, якщо: а) продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності примусу; б) обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також про ціни, які склалися на ринку ідентичних товарів (робіт, послуг). Відповідно до вищезазначеного Закону, за загальним правилом, звичайна ціна повинна відповідати рівню справедливих ринкових цін.

Державне регулювання цін і тарифів відповідно до коментованої статті та ст. 8 Закону України від 03.12.90 р. "Про ціни і ціноутворення" здійснюється шляхом встановлення:

- державних фіксованих цін (тарифів);

- граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Цінова політика, відповідно до ст. 10 цього Кодексу, спрямовується на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін. Основні аспекти ціноутворення в умовах реформування економіки визначені в постанові Кабінету Міністрів України від 21.10.94 р. N 733 "Про ціноутворення в умовах реформування економіки". Зауважується про скорочення обсягів державного регулювання цін і тарифів, обмеження їх тільки природними та окремими штучними монопольними утвореннями. Відповідно до цього наказом Мінекономіки України і Антимонопольного комітету України від 20.03.98 р. N 29-а/3 "Про перелік продукції монопольних утворень, ціни на яку підлягають державному регулюванню" було затверджено перелік продукції монопольних утворень, ціни на яку підлягають державному регулюванню.

4. Відповідно до ч. 4 коментованої статті при здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються  відповідно до цін і умов світового ринку.

До серпня 2008 р. в Україні діяв Указ Президента України  від 10.02.96 р. N 124/96 "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності", яким було затверджено Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до цього Положення індикативні ціни на відповідні товари затверджувалися Міністерством економіки України, а їх застосування було обов'язковим для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності всіх форм власності при укладенні та здійсненні зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Але оскільки індикативні ціни не вписувалися в правила СОТ, членом якої Україна стала 16.05.2008 р., Указом Президента України від 05.08.2008 р. N 686/2008 Указ від 10.02.96 р. N 124/96 визнано таким, що втратив чинність. Отже, на сьогодні в Україні немає правил щодо обов'язкового встановлення індикативних цін та їх врахування при укладенні зовнішньоекономічних контрактів. Отже, українські експортери мають самостійно встановлювати "індикативи" з метою недопущення застосування до них антидемпінгових санкцій.