Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.

1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

2. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону.

3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;

зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

4. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

5. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

6. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

7. Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

8. Усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, виділених на окремий баланс, подання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Коментар:

1. Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

У частині 1 коментованої статті зазначається, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, яка не суперечить законодавству. Ця норма закріплює положення, яке: розкриває правову сутність принципу свободи підприємницької діяльності, наведеного у ст. 43 цього Кодексу; спрямоване на реалізацію загальних принципів господарювання, наведених у ст. 6 цього Кодексу; закріплює право суб'єктів господарювання здійснювати господарську діяльність відповідно до законодавства; визначає способи здійснення цього права суб'єктами господарювання - без обмежень та самостійно.

Отже, у коментованій статті йдеться про окрему категорію суб'єктів, наділених правом здійснювати господарську діяльність (суб'єкти господарювання), і способи реалізації цього права.

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до положень цього Кодексу та закону. Державна реєстрація суб'єктів господарювання є обов'язковою і має вирішальне значення для набуття статусу суб'єкта господарювання. Адже саме з моменту державної реєстрації (шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру) суб'єкт набуває статусу юридичної особи та суб'єкта господарювання.

Основні положення щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання закріплені у ст. 58 цього Кодексу, а порядок, процедура та особливості державної реєстрації суб'єктів господарювання регламентовані Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 р.

3. У частині 3 коментованої статті закріплено право держави здійснювати контроль та нагляд за господарською діяльністю та визначено сфери, в яких держава може реалізовувати це право.

Контроль та нагляд за господарською діяльністю передбачають здійснення компетентними державними органами перевірки ступеня відповідності напряму і результатів діяльності суб'єктів господарювання вимогам законодавства щодо здійснення господарської діяльності.

У коментованій статті наведено вичерпний перелік сфер господарювання, в яких може здійснюватися державою контроль та нагляд:

- збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

- фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

- цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

- монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

- земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

- виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

- споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;

- зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено в Законі України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р.

Державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі - органи державного нагляду (контролю)) у межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання, а також забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт і послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами:

- пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров'я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності;

- підконтрольності і підзвітності органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади;

- рівності прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

- гарантування прав суб'єкту господарювання;

- об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю);

- наявності підстав, визначених законом, для здійснення державного нагляду (контролю);

- відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю);

- неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю);

- невтручання органу державного нагляду (контролю) у статутну діяльність суб'єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону;

- відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства;

- дотримання умов міжнародних договорів України;

- незалежності органів державного нагляду (контролю) від політичних партій та будь-яких інших об'єднань громадян.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи - які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій. Державний нагляд (контроль) може здійснюватися комплексно кількома органами державного нагляду (контролю), якщо їхні повноваження на здійснення чи участь у комплексних заходах передбачені законом. Такі заходи провадяться за спільним рішенням керівників відповідних органів державного нагляду (контролю).

Порядок та особливості здійснення державою контролю та нагляду у певних сферах господарювання регулюються низкою нормативно-правових актів (див. розд. II Водного кодексу України, розд. III Лісового кодексу України, Закони України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", "Про захист економічної конкуренції", Положення про валютний контроль, затверджене постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. N 49, та інші нормативно-правові акти).

4. Органи державної влади не є суб'єктами господарювання (див. коментар до ст. 8 цього Кодексу), проте вони є учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 2 цього Кодексу), наділені господарською компетенцією й відповідно до ч. 4 коментованої статті уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю. У теорії господарського права прийнято здійснювати поділ органів господарського керівництва та визначати:

- органи загальної компетенції, які здійснюють загальне державне регулювання економіки та управління щодо різних сфер суспільного життя (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, місцеві ради та їх виконавчі органи);

- органи спеціальної (галузевої) господарської компетенції, які здійснюють державне регулювання щодо окремих галузей народного господарства (міністерства, державні комітети);

- органи міжгалузевої (спеціальної функціональної) господарської компетенції - міністерства, державні комітети, державні комісії тощо, діяльність яких носить міжгалузевий характер.

Статус цих органів, загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду за господарською діяльністю, відповідно до коментованої статті, визначаються законами. До таких законів сьогодні належать Закони України "Про Кабінет Міністрів України" від 16.05.2008 р., "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.93 р., "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 р., "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.99 р., "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 р., "Про Антимонопольний комітет України" від 26.11.93 р., "Про Національний банк України" від 20.05.99 р. та ін.

5. Відповідно до ч. 5 коментованої статті незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Аналіз цього положення вимагає звернути увагу на наступне:

1) Законодавець встановлює заборону саме щодо незаконного втручання та перешкоджання господарській діяльності. Але Кодекс не містить спеціального положення про те, що саме є незаконним втручанням та перешкоджанням господарській діяльності. З огляду на це, уявляється можливим загальне розуміння незаконного втручання та перешкоджання господарській діяльності як таке втручання та/або перешкоджання господарській діяльності, яке має місце з боку органів державної влади чи їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду за господарською діяльністю із порушенням законодавства (шляхом недотримання чи порушення відповідних норм законодавства). Доречним у зв'язку з цим є звернення до інших нормативно-правових актів, якими регулюються зазначені питання.

2) Законодавець визначає коло суб'єктів: а) щодо яких може бути здійснено незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності (суб'єкти господарювання), і які, відповідно до цього, можуть доводити незаконність таких дій та їх оскаржувати задля відновлення своїх прав та законних інтересів; б) яким забороняється вчинення дій, які кваліфікуються як незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності при здійсненні державного контролю та нагляду за господарською діяльністю (органи державної влади та їх посадові особи).

3) Категорія незаконного втручання та перешкоджання господарській діяльності, відповідно до положень цього Кодексу, застосовується лише у випадках здійснення органами державної влади функцій щодо державного контролю та нагляду за господарською діяльністю.

6. Відповідно до ч. 6 коментованої статті органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання. Таким чином, законодавець: а) визначив інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання одним із способів здійснення державного контролю та нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання; б) закріпив основні принципи, яким мають відповідати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання: неупередженість, об'єктивність, оперативність, законність, повага до прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

Основні положення щодо здійснення інспектування та перевірок діяльності суб'єктів господарювання закріплені в Законі України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р.

1) Планові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, які затверджуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому. Орган державного нагляду (контролю) визначає у своїй сфері відання критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності. З урахуванням значення прийнятного ризику для життєдіяльності всі суб'єкти господарювання, що підлягають нагляду (контролю), належать до одного з трьох ступенів ризику: високого, середнього та незначного.

Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контролю) визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю). Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності, і періодичність проведення планових заходів затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю). Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контролю) визначаються переліки питань для здійснення планових заходів, які затверджуються його наказом.

У межах переліку питань кожен орган державного нагляду (контролю) залежно від цілей заходу має визначити ті питання, щодо яких буде здійснюватися державний нагляд (контроль).

Орган державного нагляду (контролю) оприлюднює критерії та періодичність проведення планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) шляхом розміщення інформації в мережі Інтернет у порядку, визначеному законодавством.

Щорічно до першого квітня орган державного нагляду (контролю) готує звіт про виконання річного плану (квартальних планів) державного нагляду (контролю) щодо суб'єктів господарювання за попередній рік і оприлюднює його в мережі Інтернет. Органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання щодо проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня його здійснення. Повідомлення надсилається рекомендованим листом чи телефонограмою за рахунок коштів органу державного нагляду (контролю) або вручається особисто керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розписку. Суб'єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення такого заходу.

Строк здійснення планового заходу не може перевищувати п'ятнадцяти робочих днів, а для суб'єктів малого підприємництва - п'яти робочих днів, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку здійснення планового заходу не допускається.

2) Позапланові заходи зі здійснення державного нагляду (контролю). Підставами для здійснення позапланових заходів є:

- подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

- виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов'язкової звітності, поданих суб'єктом господарювання;

- перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю);

- звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення;

- неподання у встановлений термін суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів.

Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).

Суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа. Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом. Подовження строку здійснення позапланового заходу не допускається.

7. Відповідно до ч. 7 коментованої статті суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом.

У статті визначається право суб'єкта господарювання на одержання інформації про результати інспектування і перевірок їх діяльності. Це право є одним із ключових задля остаточного вирішення питання про законність проведення заходу державного інспектування. З огляду на це, звернемо увагу на наступне:

1) Право суб'єктів господарювання на одержання інформації про результати інспектування та перевірок є основним, але не виключним. Відповідно до ст. 10 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право:

а) вимагати від посадових осіб органу державного нагляду (контролю) додержання вимог законодавства;

б) перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення і одержувати копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу;

в) не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо:

- він здійснюється з порушенням вимог щодо періодичності проведення заходів державного нагляду (контролю), передбачених законом;

- посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону;

г) бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю);

д) вимагати нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею суб'єкта господарювання;

є) одержувати та знайомитися з актами державного нагляду (контролю);

ж) надавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта органу державного нагляду (контролю);

з) оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб.

2) У статті йдеться про право суб'єктів господарювання на одержання інформації саме про результати інспектування і перевірок. Про порядок та особливості оформлення результатів перевірок йдеться в Законі України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Згідно зі ст. 7 вказаного Закону результати перевірок оформлюються складенням посадовою особою органу державного нагляду (контролю) акта відповідно до встановленої цим Законом форми та змісту. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує його із своїми зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається суб'єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а інший - зберігається в органі державного нагляду (контролю).

На підставі акта, складеного за результатами здійснення планового заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, протягом п'яти робочих днів з дня завершення заходу складається припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку. Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень складається у двох примірниках: один примірник не пізніше п'яти робочих днів з дня складення акта надається суб'єкту господарювання чи уповноваженій ним особі для виконання, а інший примірник з підписом суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особи щодо погоджених термінів усунення порушень вимог законодавства залишається в органі державного нагляду (контролю). У разі відмови суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особи від отримання розпорядчого документа щодо усунення порушень вимог законодавства він направляється рекомендованим листом, а на копії розпорядчого документа, яка залишається в органі державного нагляду (контролю), проставляються відповідний вихідний номер і дата направлення.

Розпорядчі документи щодо усунення порушень вимог законодавства можуть бути оскаржені до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду в установленому законом порядку.

3) У коментованій статті йдеться про максимальний строк, протягом якого суб'єкту господарювання повинна бути надана можливість ознайомитися з результатами перевірок його діяльності. Цей строк обчислюється у 30 календарних днів з моменту закінчення перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Однак розуміння цього строку та порядку його обчислення не можна вважати однозначним, оскільки законодавець припускає можливість вирішення питання щодо строку відповідно до іншого закону.

Варто також звернути увагу на те, що деякі підзаконні нормативно-правові акти, якими регулюється порядок проведення перевірок певної категорії суб'єктів господарювання (будівельні компанії, автоперевізники тощо) чи певних видів господарської діяльності, або взагалі не визначають право суб'єктів господарської діяльності на ознайомлення з результатами перевірок або не встановлюють строк реалізації цього права. Проте наявні прогалини не дають підстав для позбавлення вказаних суб'єктів права на ознайомлення з результатами перевірок їх діяльності. Норма вказаної статті носить загальний характер.

4) Відповідно до коментованої статті йдеться також про право суб'єктів господарювання оскаржувати в установленому законодавством порядку дії та рішення державних органів контролю й нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку.

8. Згідно з ч. 8 коментованої статті визначається обов'язок суб'єктів господарювання здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складення фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

1) Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, за збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

2) Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Загальні вимоги до фінансової звітності визначені ст. 11 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність". Відповідно до цієї статті на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

3) Статистична інформація є одним із видів інформації (ст. 18 Закону України "Про інформацію" від 02.10.92 р.). Відповідно до ст. 19 Закону України "Про інформацію" державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів та інших заінтересованих організацій до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, встановлених цим Законом. Система статистичної інформації, її джерела і режим визначаються Законом України "Про державну статистику" (в редакції Закону України від 13.07.2000 р.) та іншими правовими актами в цій галузі.

Статистична інформація, отримана на підставі статистичних спостережень, проведених органами державної статистики, існує у виді первинних даних щодо респондентів, статистичних даних, що пройшли одну чи декілька стадій опрацювання та накопичені на паперових, магнітних та інших носіях або в електронному виді, а також у виді аналітичних матеріалів, підготовлених на підставі цих даних.

4) Коментованою статтею передбачено положення, відповідно до якого забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.