Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.

1. За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

2. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта.

3. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

4. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Коментар:

1. Необхідною умовою здійснення господарської діяльності є деліктоздатність її учасників, тобто здатність самостійно відповідати за зобов'язаннями наявним у них майном. Так, ч. 1 коментованої статті передбачено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Таким чином, встановлюючи межі відповідальності суб'єктів господарювання, законодавець не розмежовує її залежно від правового режиму їх майна. Тобто відповідно до цього положення звернення стягнення на майно, що належить суб'єктам господарювання на праві господарського відання чи оперативного управління, здійснюється у тому ж порядку, що й на майно, яке належить їм на праві власності. Отже, власник, що передає суб'єкту господарювання майно на праві господарського відання чи оперативного управління, не має права встановлювати будь-яких обмежень на стягнення цього майна.

2. Частина 2 коментованої статті розмежовує відповідальність суб'єкта господарювання та його засновників. Таке положення є важливим, адже на сьогодні ще в деяких нормативно-правових актах України помилково визначається відповідальність засновників та учасників суб'єкта господарювання за його боргами (наприклад, в Законі України "Про господарські товариства"). За загальним правилом, засновники суб'єкта господарювання не несуть відповідальності за борги створеної ними юридичної особи, якщо інше не передбачено законом або установчими документами даного суб'єкта. Зокрема, відповідальність засновників усім належним їм майном законодавчо передбачена для таких видів господарських товариств, як повні та командитні.

3. Законодавством передбачено, що питання зменшення розміру відповідальності або звільнення від відповідальності суб'єкта господарської діяльності, який вчинив господарське правопорушення, є виключною компетенцією суду. При цьому таке рішення суд може прийняти лише в тому випадку, якщо відповідачем буде доведено, що вчиненню ним правопорушення сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони. У даному випадку суду необхідно з'ясувати, чи дійсно такі дії або бездіяльність є неправомірними.

4. У господарській практиці непоодинокі випадки, коли внаслідок настання певних (непередбачених) обставин сторони не в змозі виконати свої зобов'язання. Саме тому законодавець надає можливість учасникам господарських відносин самостійно визначити та передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини. Визначення таких обставин може здійснюватися як шляхом внесення їх до договору (можуть мати назву "обставини непереборної сили", "форс-мажорні обставини" тощо), так і шляхом підписання окремої угоди. При цьому сторони повинні чітко визначити, які обставини для них будуть вважатися обставинами непереборної сили або форс-мажорними. Крім того, сторони зобов'язання також можуть передбачити порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Так, відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" повноваженнями по засвідченню факту настання та закінчення форс-мажорних обставин наділена Торгово-промислова палата.