Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.

1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

2. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

3. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

4. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

5. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

6. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

7. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.

Коментар:

1. Важливою особливістю правового регулювання господарських відносин є порядок відшкодування збитків та неустойки. За загальним правилом, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Таким чином, Кодексом закріплено застосування залікової неустойки у випадку, якщо інше не встановлено законом або договором.

Залікові штрафні санкції є основним видом штрафних санкцій у господарському законодавстві. Цей вид штрафних санкцій застосовується в усіх випадках, якщо законом або договором сторін не встановлений інший порядок їх стягнення. Таким чином, можна зробити висновок, що у випадку, коли залікові штрафні санкції будуть менші за розмір заздалегідь встановлених збитків, то ці санкції "розчиняться" в сумі останніх. Якщо припустити, що штрафні санкції виявляться надмірно великими (порівняно з розміром заздалегідь встановлених збитків), боржник вправі вимагати зменшення штрафних санкцій до розміру збитків, посилаючись на ч. 1 ст. 233 ГК України. Виникає логічне питання: до розміру яких збитків знижуватиметься розмір штрафних санкцій: до збитків, обумовлених сторонами в угоді, чи до розміру дійсно завданих збитків, що виникли внаслідок правопорушення? Якщо суд враховуватиме розмір збитків, встановлений сторонами в угоді, то внесення в договір умови про штрафні санкції повністю позбавлене сенсу. Якщо ж судова практика піде іншим шляхом і для порівняння розміру штрафних санкцій та збитків будуть використовуватися реальні втрати кредитора, то автоматично втрачатиметься основна перевага заздалегідь встановлених збитків - відсутність необхідності доведення їх розміру.

2. Частина 2 коментованої статті передбачає, що законом або за згодою сторін може передбачатися інший підхід до цього питання, коли буде використовуватися:

а) виключна неустойка, за якої дозволяється стягнення лише штрафних санкцій;

б) штрафна неустойка, коли збитки можуть бути стягнені у повній сумі понад штрафні санкції;

в) альтернативна неустойка, за якої на вибір кредитора можуть бути стягнені або збитки, або штрафні санкції. Виключні штрафні санкції характеризуються тим, що в передбачених законом або договором випадках допускається стягнення тільки штрафних санкцій. Зрозуміло, що передбачити в договорі за одне й те саме порушення виключні штрафні санкції та заздалегідь встановлені збитки немає сенсу. Якщо ж виключні штрафні санкції встановлені нормативним актом, а сторони додатково узгодили розмір можливих збитків у договорі, то пріоритет надається штрафним санкціям, а не заздалегідь встановленим збиткам.

Що стосується сукупних штрафних санкцій, то вони надають кредитору право стягнути з боржника збитки у повній сумі понад штрафні санкції. Особливість цього виду штрафних санкцій полягає в тому, що санкція покладає на боржника додаткову відповідальність і є більш дієвим способом впливу на боржника.

З наукової точки зору визначення в законодавстві чотирьох видів неустойки виходячи з її співвідношення зі збитками є більше даниною традиції і не має юридичного значення на сучасному етапі. Альтернативна та виключна неустойка рідко трапляються у договірній практиці, оскільки мету застосування цих видів неустойки можна досягти і за допомогою залікової неустойки.

3. Частина 3 встановлює загальне правило, згідно з яким учасник господарських відносин, права та законні інтереси якого порушені, може заявити вимогу стосовно сплати штрафних санкцій. Використане в цій частині поняття "учасник господарських відносин" є набагато ширшим ніж "суб'єкт господарювання" і охоплює також органи, зазначені у ст. 2 ГК України.

Законом також може бути передбачено право уповноваженого органу, наділеного господарською компетенцією, заявляти вимоги щодо стягнення штрафних санкцій.

Поняття "уповноважений орган, наділений господарською компетенцією" ГК України не тлумачиться, проте у більшості випадків слова "наділений господарською компетенцією" застосовується щодо органів державної влади та місцевого самоврядування.

Під "господарською компетенцією" відповідно до ч. 1 ст. 55 ГК України розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, які реалізовують учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність.

4. Частина 4 є логічним продовженням теми сплати відсотків у виді штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, тобто за неправомірне користування чужими коштами - за несвоєчасну сплату, безпідставну затримку, ухилення від повернення помилково перерахованих коштів. Нарахування та сплата таких відсотків-санкцій не є обов'язком боржника у відповідності з норми ГК України, однак може бути передбачена договором чи іншим законом.

Коментована частина наголошує, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами сплачуються по день сплати цих коштів кредитору, якщо інше не встановлено законом або договором. Таким чином, у разі практичного застосування зазначених норм кредитор, в інтересах якого господарським судом вже було прийнято рішення про стягнення з боржника таких відсотків, яке вступило в законну силу, має право знову звернутися до господарського суду з позовом про стягнення відсотків за період від дати, коли рішення суду вступило в законну силу, і до дати виконання такого рішення.

5. Частина 5 регулює питання зменшення розміру відповідальності боржника у разі несвоєчасного виконання господарського зобов'язання з боку кредитора. За загальним правилом, відповідальність боржника за грошовими зобов'язаннями настає незалежно від наявності вини у його діях. У випадку, коли кредитор несвоєчасно прийняв грошове зобов'язання, боржник не зобов'язаний сплачувати відсотки за час прострочення.

Відповідно до ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дії, що передбачені законом, іншими правовими актами або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах. У разі якщо кредитор не виконав дії, зазначені у ч. 1 ст. 221 ГК України, за згодою сторін допускається відстрочення виконання зобов'язання на строк прострочення кредитора.

6. Частиною 6 передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Науковці вважають, що неустойка є оперативним способом боротьби з неналежним виконанням зобов'язання, яким можна скористатися відразу, як тільки буде здійснено правопорушення, не чекаючи настання негативних наслідків, які ним викликані. Саме через "оперативність" неустойки як способу боротьби з порушенням договору у ст. 258 ЦК України було встановлено скорочений строк позовної давності в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За ст. 261 перебіг строку позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається із спливом строку виконання; за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (якщо при цьому боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається із спливом цього строку).

7. Як виняток із загального правила, коли штрафні санкції за порушення господарського зобов'язання стягуються судом в інтересах потерпілої сторони, ч. 7 коментованої статті вказує на можливість стягнення їх у доход держави. Із коментованих норм даної статті можна дійти висновку, що заявником про стягнення штрафних санкцій в доход держави виступає уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.