Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.

1. Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

2. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

3. Уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.

4. Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

Коментар:

1. Економічна конкуренція є одним із основних інструментів та умовою існування ринку. В економічній науці розроблено чотири моделі конкурентних відносин: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія. Надане визначення конкуренції в українському законі найбільш співпадає із поняттям конкуренції в моделі досконалої конкуренції, яка передбачає рівновагу попиту і пропозиції товару на ринку.

Така позиція визначення відносин конкуренції обґрунтовано критикується, оскільки теоретики рівноваги стали використовувати термін "конкуренція" для визначення ринку, в якому кожний учасник занадто слабкий, щоб викликати зміни в ціні. У стані рівноваги немає місця діяльності, направленої на те, щоб перевершити зусилля інших по задоволенню бажань ринку. Тобто втрачається мета, інтерес сторін у підприємництві та у конкуренції - отримання перемоги у суперництві та додаткового прибутку. У цьому можливо проявляється один з чинників, що стримує розвиток підприємництва та конкуренції, як змагання, в Україні.

Аналізуючи визначення конкуренції різними фахівцями, можна виділити такі підходи до розуміння конкуренції.

По-перше, це поведінкове тлумачення конкуренції, відповідно до якого конкуренція - це суперництво, боротьба за гроші покупців та інші майнові блага шляхом задоволення потреб споживачів.

Другий підхід зміщує увагу з боротьби фірм на аналіз структури ринку, його стану, тих умов, що панують на ньому. Головним є визначення ступеня монополізації ринку, свободи продавця й покупця.

По-третє, функціональний підхід, що забезпечує реалізацію двох найважливіших функцій конкуренції - порівняльної й селективної.

По-четверте, управлінський підхід, коли конкуренція зводиться до внутрішнього процесу управління суб'єктом господарювання власними перевагами, до прийняття рішень у сфері підприємництва з метою одержання перемоги в боротьбі з конкурентами для задоволення власних об'єктивних і суб'єктивних потреб.

2. Органи влади та органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

У зв'язку з цим забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції.

У разі коли органи влади, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання вважають, що акти органів влади та органів місцевого самоврядування можуть мати негативний вплив на економічну конкуренцію, щодо таких актів органами Антимонопольного комітету України може бути розглянуто справу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції в порядку ст. 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Звернення до органів Антимонопольного комітету України не позбавляє зацікавлену особу права звернутися до суду з метою захисту своїх прав та охоронюваних інтересів.

3. Згідно з ч. 2 ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Захист економічної конкуренції передбачає не тільки можливість звернення до уповноваженого державного органу з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів щодо конкуренції, але й активний обов'язок держави щодо її підтримання - як вкрай важливого для суспільства економічного явища, що є складовою правового порядку у сфері господарювання.

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, забезпечується уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

4. Комерційна таємниця є об'єктом права інтелектуальної власності. Незважаючи на те, що права інтелектуальної власності є диспозитивними за своєю природою, тобто володільці прав самі вирішують питання про обрання способу захисту права у випадку його порушення, ця норма встановлює державне забезпечення захисту комерційної таємниці суб'єктів господарювання. При цьому забезпечувальна роль держави полягає не тільки у визначенні поняття комерційної таємниці, створенні умов її охорони, але і в позитивному зобов'язанні держави в особі її уповноважених органів у публічному захисті комерційної таємниці, незалежно від волі її власника. Це пов'язано з наявністю публічних інтересів щодо збереження комерційної таємниці, неправомірне розголошення якої не тільки наносить шкоду її власнику, але й призводить до спотворення економічної конкуренції, оскільки певні суб'єкти господарювання отримують неправомірні конкурентні переваги.