Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.

1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

4. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Коментар:

1. Визначення поняття "господарська діяльність" має ключове значення для встановлення сфери, де виникають правові господарські відносини, та для розмежування врегульованих та не врегульованих правом відносин.

Враховуючи, що в різних законодавчих актах, зокрема, в Законах України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про зовнішньоекономічну діяльність" надаються дещо відмінні визначення такої діяльності, є необхідність їх приведення у відповідність до визначення, наданого ГК України.

Головною відмінністю цього визначення в ГК України є те, що господарська діяльність здійснюється у сфері суспільного виробництва, тобто зачіпає сферу публічних інтересів. Держава несе відповідальність перед суспільством за забезпечення його членів необхідними матеріальними благами, які створюються у процесі виробництва.

Дане визначення встановлює відмінність законодавчого визначення від побутового розуміння господарської діяльності. По-перше, ця діяльність здійснюється виключно суб'єктами господарювання, які пройшли процедуру державної легітимації. По-друге, ця діяльність провадиться у сфері суспільного виробництва, тобто у сфері створення та реалізації певних благ, які здійснюють кругообіг у межах певної організованої системи (інституту), яким є ринок. По-третє, ця діяльність є систематичною і професійною, її мета - задоволення інтересів споживачів. По-третє, ця діяльність завжди має цінову визначеність та породжує фіскальні обов'язки перед державою.

2. Частина 2 розподіляє господарську діяльність на комерційну та некомерційну. Критерієм такого розподілу є мета діяльності - одержання прибутку. При цьому не вимагається отримання певного результату у виді прибутку. Мета та види діяльності суб'єкта господарювання, що забезпечують отримання прибутку чи неприбутковість установи, закріплюються в установчих документах для юридичних осіб, декларуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності при здійсненні державної реєстрації.

3. Частина 3 спрямована на уточнення відмінностей між діяльністю господарюючих і не господарюючих суб'єктів. Створення та підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування певних суб'єктів не складає господарської діяльності, оскільки ця діяльність не спрямована на забезпечення кругообігу товарів на ринку, не задовольняє інтереси споживачів, не створює фіскальні обов'язки щодо сплати податків за таку діяльність, тобто здійснюється скоріше для споживання. Така діяльність не створює процесу суспільного виробництва, вона спрямована на забезпечення внутрішніх потреб суб'єкта права.

4. Частина 4 встановлює види господарських відносин, що виникають у сфері господарювання, а саме: 1) господарсько-виробничі; 2) організаційно-господарські; 3) внутрішньогосподарські відносини. Визначення цих видів надано в наступних пунктах статті.

5. Господарсько-виробничі відносини - це відносини, що виникають безпосередньо у процесі здійснення суспільного виробництва, спрямованого на виготовлення та реалізацію продукції, на виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, та на реалізацію дієздатності суб'єкта господарювання. Ці відносини виникають навколо створення певних благ, що складають предмет господарської діяльності. Навколо цих благ виникають господарські зобов'язання. Незважаючи на те, що цією нормою передбачено виникнення господарсько-виробничих відносин тільки між суб'єктами господарювання, але в розумінні ч. 3 статті такі відносини можуть виникати і з не господарюючими суб'єктами у процесі реалізації господарських зобов'язань суб'єктів господарювання.

Господарсько-виробничі відносини складають основну частину виникаючих відносин, що підлягають правовому регулюванню господарським законодавством. Ці відносини складаються на принципі диспозитивності з окремими виключеннями, коли закон прямо покладає на суб'єктів господарювання певні зобов'язання, наприклад: укласти публічний договір (ст. 633 ЦК України); державний контракт на виконання державного замовлення (ст. 13 ГК України); дотримуватися вимог здійснення добросовісної економічної конкуренції та ін.

6. Організаційно-господарські відносини мають місце у сфері управління господарською діяльністю. Ці відносини виникають як внаслідок імперативних актів і приписів органів влади (антимонопольних органів внаслідок порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції, органів ліцензування господарської діяльності з приводу дотримання вимог законодавства у визначених законом сферах діяльності, органів виконавчої влади у зовнішньоекономічній сфері та ін.), так і внаслідок виконання договірних зобов'язань, пов'язаних із делегуванням функцій управління одними суб'єктами господарювання до інших суб'єктів, або із статутних документів суб'єктів господарювання.

Ці відносини мають вертикальний характер, коли один суб'єкт права має певні права стосовно іншого суб'єкта, у в той час коли інший суб'єкт права має тільки обов'язки. До організаційно-господарських можна певною мірою віднести відносини економічного контролю, що передбачені законодавством про захист економічної конкуренції, оскільки один із суб'єктів права має економічну владу над іншим.

Загальною рисою цих відносин є наявність публічного інтересу та контролю з боку органів державної влади чи місцевого самоврядування або з боку групи приватних осіб за розвитком приватних господарських відносин, в основному господарсько-виробничих.

7. Внутрішньогосподарські відносини - це відносини, що виникають між функціональними та територіальними підрозділами одного суб'єкта господарювання. Незважаючи на те, що такі відносини носять господарсько-виробничий характер, вони здійснюються між суб'єктами, які не мають статусу суб'єктів права (цехи, філії, представництва). Але це впливає на правові наслідки такої господарської діяльності, а саме на відсутність податкових зобов'язань перед державою, відсутність цивільної дієздатності та ін.

Права та обов'язки учасників внутрішньогосподарських відносин визначаються безпосередньо суб'єктом господарювання, у межах якого вони створені.