Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.

1. Комерційний агент не має права передавати конфіденційну інформацію, одержану від суб'єкта, якого він представляє, без згоди цього суб'єкта, використовувати її у власних інтересах чи в інтересах інших осіб всупереч інтересам суб'єкта, якого він представляє, як при здійсненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах зазначеного суб'єкта, так і після припинення агентських відносин з ним.

2. Сторони агентського договору можуть укласти окрему угоду про захист конфіденційної інформації суб'єкта, якого представляє комерційний агент (договір про нерозголошення).

3. Комерційний агент несе відповідальність за розголошення конфіденційної інформації відповідно до закону та договору.

Коментар:

1. Поняття комерційної таємниці міститься у ст. 505 ЦК України. Відповідно до статті комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових невідома та не легкодоступна для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Згідно зі ст. 507 ЦК України органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

2. Частина 2 коментованої статті передбачає можливість укладення між агентом та принципалом угоди про нерозголошення. Такою угодою може передбачатися перелік відомостей, які не підлягають розголошенню, порядок доступу до інформації працівників сторін, порядок та умови передачі інформації третім особам, відповідальність за пошорення такої інформації та інші умови.

3. Стаття 36 ГК України містить положення щодо захисту комерційної таємниці. Так, відповідно до цієї статті відомості, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання (див. коментар до ст. 36 ГК України). Разом з тим перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.93 р. N 611.

4. Стаття 200 ЦК України встановлює, що інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

5. Відповідальність за розголошення конфіденційної інформації передбачена кількома нормативними актами, зокрема Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 07.06.96 р. N 236/96-ВР (гл. 5, ст. 20 - 26), ст. 231, 232 КК України (незаконний збір з метою використання або використання відомостей, що складають комерційну таємницю, розголошення комерційної таємниці).