Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.

1. За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

2. Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

3. Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).

4. Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування).

5. У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

6. Договори на створення і передачу науково-технічної продукції для пріоритетних державних потреб та за участі іноземних суб'єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Коментар:

1. Порядок укладання та виконання договорів на створення і передачу науково-технологічної продукції регулюється гл. 62 Цивільного кодексу України. За договором на створення і передачу науково-технічної продукції підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

2. Цивільне законодавство оперує поняттям "договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт". Проте така термінологічна неузгодженість, яка пролягає крізь більшість положень ГКУ і ЦКУ, не повинна спричинити похибки у визначенні предмета договірних відносин, які коментуються, - це науково-технічна продукція.

3. Оскільки ст. 331 міститься у гл. 34 ГКУ, то вважається, що до неї застосовуються положення законодавства про інноваційну діяльність. А отже, зазначена вище науково-технічна продукція повинна відповідати ознакам інноваційного продукту, як це передбачено в Законі України "Про інноваційну діяльність". Зокрема, інноваційний продукт повинен впроваджувати об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту. Розробка інноваційного продукту повинна підвищувати вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень. В Україні цей продукт повинен бути вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентноздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

3. Поняття "впровадження у виробництво", яке використовується у статті, що коментується, слід розуміти крізь призму поняття "використання і комерціалізація", які використовуються у визначенні поняття "інноваційної діяльності" в Законі України "Про інноваційну діяльність".

4. Слід зазначити, що положення ч. 5 статті, що коментується, є спірним з точки зору законодавства у галузі інтелектуальної власності, і кожний окремий випадок потребує окремого правового аналізу.