Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.

1. Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

2. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.

Коментар:

Протягом усього строку кредитування банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, зокрема, за цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням основного зобов'язання та відсотків за користування кредитними коштами, станом збереження предмета застави тощо в порядку, встановленому законодавством, локальними актами банку та кредитним договором.

Звертаємо увагу, що здійснення такого контролю є не правом, а обов'язком банку. По-перше, це обов'язок банку перед вкладниками забезпечувати найбільш ефективне розміщення залучених ресурсів, хоча і від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. По-друге, цей обов'язок банку випливає, зокрема, з вимог таких нормативно-правових актів.

Відповідно до підпункту 12.2.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів, зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством. Згідно з підпунктом 12.2.2 цієї статті з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї ж статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону. Відповідно до підпункту 12.2.3 цієї статі розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків - 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (встановленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ (у тому числі банків).

Згідно з Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. N 279, банки зобов'язані формувати резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (резерв під кредитні ризики), який є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Звертаємо увагу, що формування резерву під кредитні ризики банк здійснює на підставі інформації, яку він отримує в процесі здійснення контролю за виконанням позичальником умов кредитного договору.

Для формування резерву банки використовують класифікацію кредитів за критерієм ризику (див. коментар до ст. 347). Згідно з п. 1.11 цього Положення банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу уповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достовірності резервів під кредитні ризики.

З метою формування резерву банки повинні здійснювати аналіз кредитного портфеля та класифікацію кредитних операцій за такими критеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

- стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

- рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, в яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Згідно з п. 9.4 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків в кредитній справі позичальника обов'язково мають бути документи, що містять інформацію про вжиті банком заходи для погашення заборгованості (документи або їх копії, що засвідчують процедуру повернення або стягнення боргу).

Звертаємо увагу, що згідно зі ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" можливість відшкодування банками безнадійної заборгованості за кредитами за рахунок страхового резерву безпосередньо залежить від того, чи вжив банк усіх можливих заходів для виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Зокрема, відповідно до підпункту 12.3.1 вказаної статті заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду щодо її примусового стягнення до закінчення строків позовної давності, не включається до складу валових витрат кредитора та не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.