Кодекс адміністративного судочинства України (КАС). Науково-практичний коментар.

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

2. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

3. Підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає коло осіб, які мають право на касаційне оскарження (суб'єкти касаційного оскарження), судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку (предмет касаційного оскарження), а також підстави для такого оскарження.

2. Стаття спрямована не лише на реалізацію конституційного принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, установлених законом, а й покликана не допустити використання механізму оскарження для судової тяганини.

Суб'єкти касаційного оскарження

3. Право на касаційне оскарження мають ті самі особи, що мають право й на апеляційне оскарження, тобто це особи, чиїх прав, свободи, інтересів чи обов'язків безпосередньо стосується судове рішення.

Таким чином, таке право мають:

1) сторони (позивач, відповідач) і треті особи;

2) особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки.

Правом на касаційне оскарження наділені також представники цих осіб, і не обов'язково, щоб представник брав участь у справі під час її розгляду судом першої і (або) апеляційної інстанцій. Представник, який бере участь в адміністративній справі на основі договору, може оскаржувати судові рішення, якщо таке право спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (частина друга статті 59 КАСУ).

Усі названі особи мають безпосередню матеріальну і (або) процесуальну заінтересованість у результатах вирішення справи.

4. У переважній більшості випадків оскаржувати судове рішення буде особа, яка бере участь у справі, якщо її не влаштовує результат розгляду і для такого оскарження є підстави. Однак можливі ситуації, коли судове рішення безпосередньо стосується інтересів іншої особи, яка не брала участі у справі. Найчастіше вона дізнається про справу вже після ухвалення рішення. В ідеалі суди першої і апеляційної інстанції мали б залучити таку особу або надати їй можливість вступити у справу ще під час розгляду. Однак внаслідок помилки або через відсутність відомостей вони цього не зробили. Тому для захисту своїх інтересів така особа також має право на оскарження.

5. Для справ щодо оскарження нормативно-правових актів передбачено особливість. У таких справах право оскаржити судове рішення надано лише особам, які брали участь у справі. Тому в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правових актів запроваджене обов'язкове розміщення оголошення в офіційному друкованому виданні про відкриття провадження. Це потрібно для того, щоб кожна заінтересована особа могла взяти участь у розгляді справи судом першої інстанції, якщо вона того бажає. Однак якщо така особа не виявила бажання взяти участь у справі, вона втрачає право на касаційне оскарження, незалежно від того, зачіпає чи ні судове рішення її інтереси. Касаційна скарга такої особи залишається без розгляду (частина шоста статті 171 КАСУ). Заінтересована особа, яка не брала участі у справі, усе ж може оскаржити судове рішення у такій справі, якщо відповідного оголошення не було зроблено у встановленому порядку.

Предмет касаційного оскарження

6. Предметом касаційного оскарження можуть бути постанови та ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції. Постанови й ухвали суду першої інстанції можуть бути переглянуті у касаційному порядку лише після їх перегляду в суді апеляційної інстанції. У касаційному порядку може бути оскаржено не кожну ухвалу. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку самостійно, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі, тобто це ухвали про:

1) залишення позовної заяви (апеляційної скарги) без руху;

2) повернення позовної заяви (апеляційної скарги);

3) відмову у відкритті провадження в адміністративній справі (апеляційного провадження);

4) залишення позовної заяви (заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги) без розгляду;

5) зупинення провадження у справі (апеляційного провадження);

6) закриття провадження у справі (апеляційного провадження).

Як такі, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, а отже, підлягають касаційному оскарженню, необхідно розглядати також ухвали суду апеляційної інстанції про скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки така ухвала за змістом перешкоджала би подальшому спрямуванню справи до суду касаційної інстанції (див. пункт 26 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2). За відсутності права на касаційне оскарження таких ухвал суди апеляційної інстанції могли б замкнути рух справи між двома інстанціями - першою й апеляційною. Тому, за роз'ясненням Вищого адміністративного суду України, у разі відкриття касаційного провадження за скаргою на таку ухвалу і витребування справи із суду першої чи апеляційної інстанцій цей суд має відкласти розгляд справи, якщо такий розпочато, та негайно надіслати справу до суду касаційної інстанції для перегляду в касаційному порядку раніше ухвалених судових рішень.

7. Виходячи з швидкоплинності виборчого процесу та процесу референдуму, законодавець встановив виняток: рішення адміністративних судів у справах, пов'язаних з виборами чи референдумом, особливості провадження у яких визначено статтями 172 - 179 КАСУ, не може бути оскаржено у касаційному порядку. Для таких рішень передбачено лише апеляційний порядок оскарження, тобто рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними (див. частину дев'яту статті 177 КАСУ).

Підстави для касаційного оскарження

8. На відміну від апеляційного оскарження, підставами касаційного оскарження відповідно до частини третьої коментованої статті можуть бути помилки судів першої та (або) апеляційної інстанцій лише у питаннях права (застосування норм матеріального та процесуального права), але не в питаннях факту.

Порушення норм права може виявлятися у:

1) застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації;

2) незастосуванні норми, яку належало застосувати;

3) наданні застосованій нормі неправильного тлумачення.

9. Подання касаційної скарги без посилання на порушення норм матеріального чи процесуального права є підставою для залишення її без руху (пункт 4 частини другої статті 213, частина шоста статті 214 КАСУ).

10. Якщо недоліки судового рішення першої та апеляційної інстанцій можна усунути ухваленням додаткового судового рішення (стаття 168), виправленням описки чи очевидної арифметичної помилки у судовому рішенні (стаття 169), роз'ясненням судового рішення (стаття 170 КАСУ), тоді доцільно застосовувати саме ці механізми, а не оскарження судового рішення.

За наявності обставин, що об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи в суді першої або апеляційної інстанції, але не були відомі і не могли бути відомі суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі, така особа може використати механізм перегляду справи за нововиявленими обставинами (глава IV розділу IV КАСУ), а не оскарження судового рішення.