Кодекс адміністративного судочинства України (КАС). Науково-практичний коментар.

Стаття 90. Витрати на правову допомогу

1. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

2. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

3. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок несення судових витрат на правову допомогу. Її положення спрямовані на забезпечення особі права на правову допомогу в адміністративному судочинстві. З іншого боку, вони запобігають завищенню витрат на правову допомогу.

Правова основа статті

2. Зазначений вид витрат пов'язаний із реалізацією конституційного права на правову допомогу. Стаття 59 Конституції України визначає, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Детальніше про право на правову допомогу див. статтю 16 КАСУ і коментар до ст. 16 КАСУ.

Витрати на правову допомогу в адміністративному процесі і їх компенсація

3. Частина перша коментованої статті свідчить про те, що правовою допомогою в адміністративному процесі визнається допомога правового характеру лише адвоката або у визначених законом випадках іншого фахівця у галузі права, які її надають на підставі договору. До цих витрат не належать витрати, пов'язані із прибуттям до суду адвоката чи іншого фахівця у галузі права, які діють як представники сторін, оскільки це самостійний вид судових витрат, що визначений статтею 91 КАСУ.

За загальним правилом витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, несуть сторони. Сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень і виграла справу, має право на компенсацію їй іншою стороною судових витрат, зокрема й витрат на правову допомогу (частина перша статті 94 КАСУ), але у межах, встановлених законом (а до прийняття відповідного закону і набрання ним чинності - Кабінетом Міністрів України).

4. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, за своїм процесуальним статусом прирівняні до позивача (частина перша статті 54 КАСУ). Тому правила цієї статті застосовуються і до таких третіх осіб.

Незважаючи на те, що, закон прямо не визнає судовими витратами видатки на правову допомогу, що понесли треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на наш погляд, допустиме застосування положень коментованої статті за аналогією і до таких осіб. Тому вони можуть розраховувати на компенсацію цих витрат за рахунок відповідного бюджету, якщо вони брали участь на стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, і суб'єкт владних повноважень програв справу (див. частину першу статті 94 КАСУ, яку, на наш погляд, можна застосувати за аналогією).

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу

5. Щоб не було бажання завищувати розмір витрат на правову допомогу й особи не зловживали своїм правом на компенсацію, законом має бути встановлено граничний розмір компенсації таких витрат.

До набрання чинності таким законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу відповідно до пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ встановлено постановою Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року N 590.

Так, компенсація витрат на правову допомогу стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, якщо вона сплачується суб'єктом владних повноважень, не повинна перевищувати 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за кожну годину роботи особи, яка надавала правову допомогу. А якщо компенсація відповідно до КАСУ сплачується за рахунок держави, тоді така компенсація не повинна перевищувати 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день особи, яка надавала правову допомогу.

6. Звичайно, було б найбільш справедливо, якби суд міг визначати у кожному конкретно випадку розмір обґрунтованих (необхідних і достатніх) витрат на правову допомогу, які мають підлягати компенсації. Але щоб запобігти неоднаковій судовій практиці та різноманітним зловживанням, законодавець вирішив, що краще буде обмежити максимальний розмір компенсації судових витрат у законодавчому порядку, а не віддавати це на розсуд суду.

Пільги щодо оплати витрат на правову допомогу

7. Необхідно звернути увагу, що, згідно з пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ, положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги (тобто частина третя статті 16 КАСУ) набере чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. Однак відсутність такого закону не позбавляє суд можливості вже зараз повністю або частково звільняти від судових витрат на підставі статті 88 КАСУ, зокрема й від витрат на правову допомогу.

8. Варто також пам'ятати, що чинне законодавство вже тепер встановлює випадки, коли держава забезпечує безоплатне для особи надання правової допомоги. Так, на безоплатну правову допомогу можуть розраховувати зокрема:

1) ветерани війни та інші особи, на яких поширює дію Закон України "Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту", - з питань, пов'язаних з їх соціальним забезпеченням (частина друга статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року у редакції Закону України від 22 грудня 1995 року118);

2) особи, яким надають психіатричну допомогу, - з питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги (абзац 12 частини третьої статті 25 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 року119);

3) неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, - щодо захисту їхніх прав, свобод та інтересів, а також їхньої дитини в суді (частини друга і третя статті 156 СКУ);

4) особи, які не здатні до самообслуговування через похилий вік, хворобу, інвалідність і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу (частина четверта статті 7 Закону України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 року120);

5) особи, які перебувають у складній життєвій ситуації через безробіття (якщо вони зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу), стихійне лихо, катастрофу, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб нижчий від встановленого прожиткового мінімуму (частина четверта статті 7 Закону України "Про соціальні послуги");

6) особи, які є біженцями внаслідок збройних та міжетнічних конфліктів, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб нижчий від встановленого прожиткового мінімуму (частина четверта статті 7 Закону України "Про соціальні послуги");

7) діти та молодь, які перебувають у складній життєвій ситуації через інвалідність, хворобу, сирітство, безпритульність, малозабезпеченість, конфлікти і жорстоке ставлення у сім'ї (частина четверта статті 7 Закону України "Про соціальні послуги").

9. У разі звільнення особи від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України (частина друга коментованої статті).

Перспективне законодавство

10. З часу прийняття Конституції України йдуть доволі жваві дискусії щодо необхідності прийняття закону про правову допомогу121 У Верховній Раді України різних скликань було зареєстровано не один такий проект. Найбільш комплексним був проект Закону України "Про правову допомогу" (реєстраційний N 6320 від 9 листопада 2004 р.), яким пропонувалося:

1) врегулювати відносини з надання не тільки безоплатної правової допомоги, а й правової допомоги за плату;

2) встановити єдиних суб'єктів, види та принципи надання як платної, так і безоплатної правової допомоги. Планується також визначити єдині підстави відповідальності за надання неякісної правової допомоги;

3) визначити рівень доходів особи як єдину підставу для отримання безоплатної правової допомоги;

4) надати повноваження органам юстиції давати дозвіл особі на отримання певного виду правової допомоги;

5) фінансувати послуги з надання безоплатної правової допомоги за рахунок держави.

Необхідність прийняття відповідного закону випливає і з частини третьої коментованої статті, і з пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ.

Рекомендована література

Правова допомога: Зарубіжний досвід та пропозиції для України / Автори-упорядники О. А. Банчук, М. С. Демкова. - К.: Факт, 2004. - 336 с.

<Стаття 89 | Стаття 90 | Стаття 91>