Кримінальний кодекс України (KК України). Науково-практичний коментар.

Пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку - карається штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є конституційне право людини на свободу віросповідання, яке у даному випадку включає свободу сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти одноособово чи колегіально релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, у т. ч. з використанням релігійних споруд чи культових будинків. Обов'язковим додатковим об'єктом виступає право власності.

2. Предметом злочину закон називає релігійні споруди або культові будинки.

Релігійні споруди та культові будинки - це приміщення для проведення або забезпечення богослужінь, виконання релігійних обрядів та церемоній (церкви, собори, костьоли, синагоги, мечеті, пагоди, каплиці, дзвіниці, мінарети, молитовні тощо). Кожна їх складова (архітектура, живопис тощо) суворо регламентована канонами певної церкви. Облік культових будівель і споруд, які належать чи використовуються релігійними організаціями, що діють в Україні, здійснюється Державним комітетом України у справах релігій. Релігійними організаціями в Україні є релігійні управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених організацій.

Якщо релігійні святині становлять особливу історичну чи культурну цінність, їх нищення, руйнування чи псування потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 298.

3. З об'єктивної сторони злочин може виражатися у формі пошкодження або зруйнування.

Про поняття пошкодження див. коментар до ст. 194. Поняття зруйнування - юридичний синонім до поняття знищення, визначення якого викладено у коментарі до ст. 194.

На відміну від ст. 194, ст. 178 не обумовлює кримінальну відповідальність за пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку розміром заподіяної в результаті таких дій шкоди. Таким чином, кримінально караним є будь-яке пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку, яке заподіяло чи могло заподіяти істотну шкоду фізичній чи юридичній особі, суспільству. Виняток становлять випадки малозначного пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку, яке на підставі ч. 2 ст. 11 не може бути визнано злочином.

Умисне пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або якщо воно заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194.

За своєю конструкцією цей склад злочину матеріальний. Він вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона характеризується умислом. При цьому винна особа має усвідомлювати той факт, що предмети, які нею пошкоджуються чи руйнуються, є релігійною спорудою або культовим будинком. У разі відсутності такого усвідомлення вчинене за наявності підстав слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності. Мотив і мета пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку для кваліфікації діяння за ст. 178 значення не мають. Разом з тим, їх з'ясування є важливим для відмежування цього злочину від суміжних, які також пов'язані із знищенням, пошкодженням або руйнуванням майна, але вчиняються зі спеціальною метою чи спеціальних спонукань (зокрема, статті 113, 294, 298).

* * * 

Конституція України (ст. 35).

Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. (статті 2, 7, 8, 17, 18, 21, 31).

Положення про Державний комітет України у справах релігій. Затверджене Указом Президента України N 1229 від 14 листопада 2000 р.