Кримінальний кодекс України (KК України). Науково-практичний коментар.

1. Викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, -

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили порушення роботи підприємства, установи чи організації або вчинені щодо особливо важливих документів, штампів, печаток, -

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

3. Незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Коментар:

1. У сучасному суспільстві реалізація прав та законних інтересів утруднюється, а інколи стає неможливою без належного документального посвідчення юридично значимих фактів і відносин. У зв'язку з цим статті 357 і 358 варто розглядати як важливу законодавчу гарантію здійснення і захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

2. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також права і законні інтереси громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

3. Предметом злочину є: 1) офіційні документи, у т. ч. електронні, штампи, печатки; 2) приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (частини 1 і 2 ст. 357); 3) паспорт або інший важливий особистий документ (ч. 3 ст. 357).

Документом визнається передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, оптичному диску або на іншому носієві. Під документом як предметом цього злочину слід розуміти не лише ділові папери, які підтверджують факти, що мають юридичне значення, а й інші матеріальні об'єкти, наділені здатністю посвідчувати такі факти (фотографії, фотоплівки, аудіо- та відеоплівки, відтиски тощо).

Електронним визнається документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Це - відображення даних, які містить електронний документ, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Електронний документ не може бути застосовано як оригінал: а) свідоцтва про право на спадщину; б) документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику (крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів); в) в інших випадках, передбачених законом.

Штампи і печатки - це спеціальні форми-кліше, на яких містяться рельєфні або заглиблені дзеркальні відображення текстів, малюнків, інших позначок і які призначені для отримання відбитків на папері, сургучі, воску, металі, інших матеріалах. Відбитки печаток і штампів на документах посвідчують справжність останніх. Печатки можуть використовуватися для посвідчення не лише документів, а й фактів, які мають юридичне значення. Гербові печатки виготовляються круглої форми (див., наприклад, опис печатки національного закладу).

Документи, штампи і печатки визнаються офіційними, якщо їх зміст стосується відносин, врегульованих правом, і якщо вони видаються або використовуються у встановленому законодавством порядку для посвідчення конкретних подій і фактів, що мають юридичне значення. Офіційні документи можуть походити від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців, нотаріусів, інших осіб, які мають право видавати або посвідчувати такі документи. Офіційні документи за формою повинні бути складені належним чином і мати необхідні реквізити - відбиток печатки, підпис, номер, дату тощо. Офіційними слід визнавати також документи приватних осіб за умови, що вони нотаріально посвідчені або передані громадянами для зберігання чи використання на підприємства, в установи або організації (наприклад, приватизаційні сертифікати).

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, виступають будь-які офіційні документи, а не лише ті, які надають права або звільняють від обов'язків (див. коментар до ст. 358).

Приватні документи визнаються предметом цього злочину за умови, що вони знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності або у віданні уповноважених працівників цих підприємств, установ, організацій.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ після досягнення 16-річного віку. Крім паспорта громадянина України, існують паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, службовий паспорт.

До інших важливих особистих документів слід відносити посвідчення (див. коментар до ст. 358), військовий квиток, трудову книжку, диплом про закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, проїзний документ дитини, інші документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких істотно утруднює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів. Предметом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357, є також паспорт громадянина (підданого) іншої держави, а також інші важливі особисті документи іноземців. Питання про те, чи є той чи інший документ для даної особи важливим, має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку.

Заволодіння документом, який містить державну таємницю, комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, за наявності підстав слід кваліфікувати, відповідно, за статтями 111 (114), 231, 330.

4. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, виражається у таких альтернативних діях стосовно відповідних документів, штампів, печаток: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння шляхом шахрайства; 5) заволодіння шляхом зловживання особи своїм службовим становищем; 6) знищення; 7) пошкодження; 8) приховування, а злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357, - у незаконному заволодінні будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.

Під викраденням слід розуміти вилучення документів, штампів або печаток із офіційного обігу підприємств, установ, організацій і заволодіння ними шляхом крадіжки, грабежу або розбою.

Застосування фізичного насильства під час викрадення документів, штампів, печаток, заволодіння важливим особистим документом потребує додаткової кваліфікації за відповідними іншими статтями Особливої частини КК.

Про поняття привласнення, заволодіння шляхом зловживання службовим становищем, вимагання, шахрайства див., відповідно, коментар до статей 191, 189, 190.

Знищення - це дії, внаслідок яких документи, штампи і печатки перестають фізично існувати. Вони приводяться у стан, який повністю і назавжди виключає їх використання за цільовим призначенням. Наприклад, спалені документи втрачають властивість зберігати і передавати у просторі й часі інформацію, яка була зафіксована на них.

Пошкодження - це таке заподіяння шкоди матеріальній основі документа, штампу або печатки, коли їх використання за цільовим призначенням без відновлювальних заходів істотно ускладнюється або стає повністю неможливим (документ розривається на шматки, відбувається часткове витравлювання його тексту або заливання фарбою, окремі аркуші вилучаються з матеріалів судової справи тощо). Від пошкодження слід відрізняти підроблення документа, яке також може поєднуватись із частковим пошкодженням його змісту (див. коментар до ст. 358).

Приховування - це відмінне від викрадення, привласнення, заволодіння шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем утаювання документів, штампів, печаток, переміщення їх з місць належного зберігання, внаслідок чого підприємство, установа, організація або громадянин позбавляються можливості використовувати зазначені предмети за їх цільовим призначенням.

Умисне знищення або пошкодження паспорта чи іншого важливого особистого документа складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357, не утворює. Спосіб заволодіння паспортом або іншим важливим особистим документом (крадіжка, шахрайство, розбій тощо) на кваліфікацію не впливає і може бути врахований при призначенні покарання як показник ступеню тяжкості вчиненого злочину.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 357, або з моменту заволодіння паспортом чи іншим важливим особистим документом (ч. 3 ст. 357). Подальше використання документів, штампів, печаток за наявності для цього підстав повинне одержати самостійну кримінально-правову оцінку (наприклад, за статтями 190, 192).

5. Суб'єкт злочину загальний. Проте суб'єктом заволодіння документами, штампами, печатками шляхом зловживання службовим становищем може бути лише службова особа.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Якщо предметом посягання виступають особливо важливі документи, штампи, печатки, умислом винного має охоплюватись усвідомлення специфічних ознак предмета злочину.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, є мотив - корисливий або інші особисті інтереси. Про поняття корисливого мотиву та інших особистих інтересів див. коментар до статей 115, 148.

На кваліфікацію незаконного заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом мотиви вчинення діяння не впливають. При цьому ч. 3 ст. 357 може бути інкримінована особі лише у разі, коли встановлено, що її умисел був спрямований саме на заволодіння відповідним документом. Якщо заволодіння паспортом або іншим важливим особистим документом фактично відбулося за відсутності умислу на це (наприклад, під час крадіжки валізи з іншим майном), дії винного утворюють склад відповідного злочину проти власності.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, є: 1) спричинення ним порушення роботи підприємства, установи чи організації; 2) вчинення його щодо особливо важливих документів, штампів, печаток (ч. 2 ст. 357).

Порушення роботи підприємства, установи чи організації означає, що заволодіння, знищення, пошкодження чи приховування документів, штампів, печаток істотно ускладнило чи унеможливило на певний час виконання підприємством, установою чи організацією покладених на них функцій, завдань та обов'язків (наприклад, видачу судом дозволу на обшук, огляд, арешт тощо, посвідчення нотаріусом документів, видачу установою чи організацією довідок).

Питання про визнання документів, штампів, печаток особливо важливими слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням матеріалів конкретної кримінальної справи. До таких предметів можуть бути віднесені, наприклад, особові справи працівників установи, печатки із зображенням Державного Герба України, докази у кримінальних та цивільних справах.

* * *

Правила роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Затверджені наказом Держкомархіву N 16 від 16 березня 2001 р.

Перелік типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів. Затверджені наказом Держкомархіву N 93 від 26 листопада 2001 р.