Кримінальний кодекс України (KК України). Науково-практичний коментар.

1. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, -

караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення права власності щодо військового майна. Додатковим факультативним об'єктом у різних формах цього злочину можуть бути життя та здоров'я, воля, честь і гідність особи, порядок виконання службовими особами своїх повноважень або інші блага.

2. Предметом злочину є: 1) зброя; 2) бойові припаси; 3) вибухові або інші бойові речовини; 4) засоби пересування; 5) військова та спеціальна техніка; 6) інше військове майно. Разом з тим, за конструкцією складу, предметом злочину, якщо він вчинений у формі розбою, а також вимагання, обтяженого насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого (ч. 3 ст. 410), інше військове майно не є.

У цій статті поняття зброя охоплює всі можливі види зброї, які належать до військового майна: будь-яка вогнепальна зброя; інші звичайні засоби ураження; ядерна, хімічна, біологічна, лазерна, інфразвукова, радіологічна та інші види зброї масового знищення, у т. ч. нові їхні види (скажімо, зброя об'ємного вибуху); холодна зброя; газова зброя нервово-паралітичної дії; пневматична зброя калібру понад 4,5 мм зі швидкістю польоту кулі понад 100 м/с.

Не можуть визнаватися зброєю: сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети (револьвери); пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; ракетниці, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, які не містять вибухових речовин і сумішей; навчальна зброя; предмети, які визнаються законодавством України спеціальними засобами. Незаконне заволодіння такими предметами може кваліфікуватися за ст. 410 як незаконне заволодіння іншим військовим майном.

Про поняття зброя див. також коментар до ст. 404.

Бойовими припасами є частина (вид) озброєння, безпосередньо призначена для ураження живої сили противника, знищення його бойової техніки, руйнування укріплень, споруд і виконання спеціальних завдань. До боєприпасів належать артилерійські, реактивні снаряди, бойові частини ракет і торпед, патрони до військової стрілецької зброї, гранати, авіаційні і глибинні бомби, інженерні і морські міни, підривні заряди, димові шашки та інші вироби в зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху.

Боєприпасами мають визнаватися й імітаційно-піротехнічні вироби, освітлювальні засоби та вибухові пакети, які містять речовини, здатні до вибуху (тротил, гексоген, тетрил), і можуть бути приведені до дії без додаткових пристосувань, а також вибухові прилади кустарного виготовлення. Проте боєприпасами не визнають навчальні та холості гранати, бомби, міни, а також стріли до арбалету чи подібних до нього видів холодної зброї (останні є складовою частиною такої зброї).

Викрадення складових частин, деталей чи вузлів, комплект яких дає змогу виготовити придатні до використання зброю чи бойові припаси, слід розцінювати як закінчений злочин і кваліфікувати за ст. 410 як незаконне заволодіння зброєю (бойовими припасами).

Вибухові речовини - це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їхні сполуки або суміші, здатні вибухнути без надходження кисню.

Термін "вибухові матеріали" об'єднує в собі два терміни - "вибухові речовини" і "засоби ініціювання". При цьому вибухові речовини - це хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширення з великою швидкістю хімічної реакції з утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла. До них належать амоніти, амонали, тротил, вибухові напівпродукти утилізації (порохи) тощо. Отже, засоби ініціювання, тобто зовнішні джерела імпульсу для здійснення вибуху (наприклад, вогнепровідні та детонаційні шнури, електродетонатори, капсули-детонатори, запалювальні трубки), законодавством до вибухових речовин не відносяться. За умови, що вони призначені для вчинення вибуху, їх можна віднести до боєприпасів.

Крім вибухових, до інших бойових речовин можна віднести бойові отруйні речовини - сполуки, що використовуються для спорядження хімічних (фосген, хлорпікрин, іприт, зарін, зоман тощо) та біологічних боєприпасів (біологічні агенти), частину так званих виробів спецхімії (піротехнічні суміші, сумішні ракетні палива та вироби на їх основі) тощо.

Основною характерною ознакою зброї, бойових припасів, вибухових речовин є їх призначення - ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища.

Поняття "військова та спеціальна техніка" частково охоплює собою поняття "зброя", "бойові припаси" і "засоби пересування", а останнє є юридичним синонімом до поняття "транспортні засоби", й означає механічні пристрої, обладнані двигуном і призначені для перевезення людей або вантажу, у т. ч. такі, на яких встановлено спеціальне обладнання або механізм, або для виконання спеціальних функцій (будівельних, ремонтних, медичних тощо), а також причепи та напівпричепи до них. У військових формуваннях до них належать призначені для використання при безпосередньому виконанні бойових і спеціальних завдань, зокрема: а) транспортні машини: легкові та вантажні автомашини, автобуси, мотоцикли; б) спеціальні машини: автокрани, грейдери, трактори, бульдозери, санітарні машини, пересувні ремонтні майстерні; в) бойові машини: танки, броньовики, самохідні установки, машини з пересувними командними пунктами; г) відомчий залізничний рухомий состав; д) відомчий повітряний транспорт: гелікоптери, літаки, планери, аеростати; е) підводні човни, авіаносці, крейсери, міноносці, катери та інші військові кораблі, машини-амфібії, плавучі бази, буксири, баржі тощо.

Незаконне заволодіння військовослужбовцем військовим транспортним засобом, поєднане з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, або вчинене організованою групою, або якщо цим було завдано великої матеріальної шкоди (реальних збитків на суму понад двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 289 і частиною 1 або 2 ст. 410, а ті самі дії, вчинені шляхом розбою або шляхом вимагання, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, - злочинів, передбачених ч. 3 ст. 289 і ч. 3 ст. 410.

Предметом злочину, передбаченого ст. 410, є лише такі види зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки, які належать до військового майна. При цьому не має значення, виготовлені вони заводським або іншим способом, чи перебувають вони на озброєнні військових формувань України, чи мають воєнне, спортивне, мисливське чи інше призначення, повністю справні чи мають дефекти.

Крім зазначених предметів, до іншого військового майна можна віднести апаратуру керування вогнем, засоби зв'язку, спеціальну техніку інженерних військ і військ радіаційно-хімічного і біологічного захисту, спеціальне електронне, броньоване, захисне обладнання, спеціальні й індивідуальні засоби захисту від зброї масового знищення, пально-мастильні матеріали тощо.

Незаконне заволодіння завідомо несправною зброєю (наприклад, навчальною) і приведення її в придатний до використання за призначенням стан необхідно кваліфікувати за статтями 410 і 263 як заволодіння військовим майном та незаконне виготовлення вогнепальної зброї. Так само мають кваліфікуватися дії винного й у разі, коли для виготовлення придатної до використання зброї частина деталей була ним викрадена, а решта виготовлена самостійно чи придбана будь-яким іншим чином.

Військове майно взагалі - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Військове майно закріплюється за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших військових формувань на праві оперативного управління, а також може потрапити в їхню власність або розпорядження в результаті ведення ними господарської діяльності: виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, ведення підсобних господарств, отримання в оренду певних видів рухомого та нерухомого майна.

Предметом шахрайства і вимагання, передбачених ст. 410, є не тільки військове майно, а й право на нього, а вимагання, крім того, і будь-які дії майнового характеру.

3. З об'єктивної сторони злочин характеризується діями, які можуть виразитися у таких формах:

1) викрадення військового майна;

2) привласнення військового майна;

3) вимагання військового майна;

4) заволодіння військовим майном шляхом шахрайства (ч. 1 ст. 410);

5) заволодіння військовим майном військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем (ч. 2 ст. 410);

6) розбій з метою заволодіння окремими видами військового майна - зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою (ч. 3 ст. 410).

Вчинені військовослужбовцем викрадення, привласнення, шахрайство щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їхніх аналогів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їхніх аналогів, офіційних документів, штампів і печаток, якщо вони є видами військового майна, повністю охоплюються ст. 410.

Вживаним у ст. 410 терміном "викрадення" охоплюється вилучення військового майна шляхом крадіжки, грабежу і розтрати.

Ознака вчинене військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем передбачає, що зазначена особа для заволодіння військовим майном використовує своє службове становище (наприклад, службове становище полегшує їй проникнення до місць зберігання майна, дає змогу усунути певні перешкоди тощо). Якщо ж військова службова особа вчинює, наприклад, викрадення військового майна шляхом крадіжки, грабежу, шахрайства, або вимагає таке майно чи вчинює розбій з метою заволодіння ним, але правовий статус цієї особи в даному випадку не має кримінально-правового значення, то зазначена ознака не застосовується.

Про поняття викрадення, привласнення, вимагання, заволодіння шляхом шахрайства, заволодіння шляхом зловживання службовим становищем, розбій див. також коментар до статей 262, 185 - 191, а про поняття військова службова особа - коментар до ст. 423.

4. Суб'єктом цього злочину, з огляду на пряму вказівку законодавця, є військовослужбовець. Військовозобов'язаний за вчинення передбачених ст. 410 дій під час проходження зборів несе відповідальність, залежно від предмета злочину, за ст. 262 або статтями 185 - 191, 308, 313.

5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Мотивом злочину може бути користь, помста тощо, але на кваліфікацію злочину мотив не впливає. Метою розбою є заволодіння видами майна, переліченими в ч. 3 ст. 410.

Розбій з метою заволодіння іншими видами військового майна, крім прямо перелічених у ч. 3 ст. 410, кваліфікується за ст. 187 або за ч. 3 ст. 262 (щодо радіоактивних матеріалів), за ч. 3 ст. 308 (щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їхніх аналогів) чи ч. 3 ст. 313 (щодо обладнання для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їхніх аналогів), а вимагання інших видів майна, крім перелічених у ч. 3 ст. 410, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, - за ч. 3 ст. 189 або, відповідно, за ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308 чи ч. 3 ст. 313.

Психічне ставлення до істотної шкоди (ч. 2 ст. 410) може бути тільки необережним, оскільки зміст цієї шкоди кримінальний закон не визначає.

6. Кваліфікованими видами викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем військового майна або заволодіння ним шляхом шахрайства є вчинення таких дій: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) якщо це заподіяло істотну шкоду (ч. 2 ст. 410).

Особливо кваліфікованими видами перелічених дій, а також кваліфікованим видом заволодіння військовим майном військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем є вчинення їх в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, а особливо кваліфікованим видом вимагання військового майна - вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого (ч. 3 ст. 410).

Незаконне заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами слід визнавати повторним у разі вчинення його особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 410 або ст. 262, незалежно від того, чи було її за це засуджено, а також чи була вона виконавцем чи іншим співучасником такого злочину. За ознакою повторності за ч. 2 ст. 410 слід кваліфікувати також передбачені ч. 1 цієї статті дії, вчинені після розбійного нападу або вимагання, поєднаного з насильством.

Про поняття повторність, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. коментар відповідно до статей 32, 28, а про поняття вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, - коментар до ст. 189.

Під істотною шкодою у ч. 2 ст. 410 слід розуміти такі наслідки викрадення, привласнення, вимагання військового майна або заволодіння ним шляхом шахрайства, як завдання значної матеріальної шкоди, приведення у непридатність військової техніки, неможливість виконання частиною (підрозділом) бойового завдання, необхідність залучення значних сил і засобів до розшуку військового майна, яке незаконно потрапило у володіння військовослужбовця, тощо.

7. Оскільки незаконне заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами є самостійним складом злочину, то подальші їх носіння, зберігання, ремонт, передача чи збут утворюють реальну сукупність злочинів, передбачених ст. 410 та ч. 1 ст. 263.

Якщо викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та їх незаконне носіння, зберігання, передача чи збут здійснені для вчинення іншого злочину, такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 410 і ч. 1 ст. 263, а також як готування чи замах до вчинення іншого злочину.

 * * *

Конституція України (статті 13, 41).

Конвенція про маркування пластичних вибухових речовин з метою виявлення від 1 березня 1991 р. Ратифікована Україною 3 грудня 1997 р.

Протокол про вибухонебезпечні предмети - наслідки війни до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію, схвалений 28 листопада 2003 р. Протокол прийнятий Україною згідно з Законом від 22 грудня 2004 р.

Закон України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" від 6 червня 1995 р.

Закон України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 р. (ст. 1).

Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 р. (статті 1 і 3).

Закон України "Про державну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організації, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхімії" від 21 вересня 2000 р. (ст. 1).

Закон України "Про Збройні Сили України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. 14).

Закон України "Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення" від 23 грудня 2004 р.

Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі. Затверджене Постановою Верховної Ради України N 243/95-ВР від 23 червня 1995 р.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 116 від 22 січня 1996 р.

Перелік спеціальних засобів, що застосовуються військовослужбовцями Служби правопорядку під час здійснення службових обов'язків. Додаток до Правил застосування спеціальних засобів військовослужбовцями військової служби правопорядку у Збройних Силах України під час здійснення службових обов'язків. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України N 83 від 18 січня 2003 р.

Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів. Затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України N 622 від 21 серпня 1998 р.

Положення про проведення технічного огляду транспортних засобів Збройних Сил України. Затверджене наказом Міністерства оборони України N 560 від 21 вересня 2005 р.

Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час. Затверджене наказом Міністерства оборони України N 402 від 9 грудня 2002 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. N 3 "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами".

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981 р. N 7 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна".

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року N 3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна".

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. N 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності".