Кримінальний кодекс України (KК України). Науково-практичний коментар.

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

2. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, подвоюються.

4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

5. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

6. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437 - 439 та частиною першою статті 442 цього Кодексу.

Коментар:

1. Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання, якщо обвинувальний вирок не було виконано у зазначені строки і засуджений не ухилявся від відбування покарання, і не вчинив нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину. Існування в КК цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку після спливу вказаних строків його виконання через втрату належного карального і превентивного впливу. Адже якщо засуджений не ухилявся від відбування покарання і не вчинив протягом встановленого законом строку нового злочину, то це, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.

Загальними умовами, за яких особа, крім тих, що засуджені за злочини, передбачені статтями 437 - 439 і ч. 1 ст. 442, або за інші злочини до довічного позбавлення волі, звільняється від відбування покарання відповідно до ст. 80, є: 1) закінчення зазначених у частинах 1 і 3 ст. 80 строків; 2) невчинення протягом цих строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; 3) неухилення засудженого від відбування покарання.

Особа, засуджена за один із злочинів, передбачених статтями 437 - 439, ч. 1 ст. 442, не підлягає звільненню від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80).

Що стосується особи, засудженої до довічного позбавлення волі, то сплив п'ятнадцятирічного строку давності не передбачає обов'язкового звільнення її від відбування покарання. Суд має право застосувати давність, але, якщо з урахуванням характеру злочину, особи засудженого та інших обставин суд не визнає за можливе її застосувати, то він зобов'язаний довічне позбавлення волі замінити на позбавлення волі на певний строк (ч. 5 ст. 80).

Початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним вироком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством. Тривалість строків давності, передбачених пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 80, диференціюється залежно від тяжкості вчиненого злочину, а також виду та міри призначеного судом покарання, у т. ч. остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків (статті 70 - 72).

При цьому засудження до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин або не більше десяти років за особливо тяжкий злочин (пункти 3 і 4 ч. 1 ст. 80) є можливим у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69).

2. Правила звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, встановлені ст. 80, стосуються як основного, так і додаткового покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 80 строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання (ч. 3 ст. 80). Ухилення від відбування покарання - це умисні дія або бездіяльність засудженого, спрямовані на невиконання покарання. Перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. При цьому строки давності, які спливли до моменту ухилення засудженого від відбування покарання, підлягають зарахуванню. Але у разі відновлення перебігу давності строки давності, передбачені пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 80, подвоюються. Наприклад, якщо особа була засуджена до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років за злочин середньої тяжкості, після чого два роки відбувала покарання, протягом п'яти років ухилялась від його відбування, а потім була затримана, але обвинувальний вирок не виконувався (причинами цього може бути, наприклад, втрата кримінальної справи, стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини), то вона звільняється від відбування покарання на підставі ст. 80 через вісім років з дня набрання чинності обвинувальним вироком (тобто через рік з дня затримання).

4. Вчинення засудженим до закінчення встановлених законом строків давності нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину свідчить про збереження або навіть підвищення суспільної небезпечності цієї особи. Тому виправданим є визначення в законі (ч. 4 ст. 80) правила, згідно з яким у такому випадку обчислення давності починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності, які спливли до моменту вчинення нового злочину, не підлягають зарахуванню.

5. Особи, звільнені від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, відповідно до ч. 3 ст. 88 і ч. 2 ст. 90 визнаються такими, що не мають судимості.

6. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід відмежовувати від звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, про зміст якого див. коментар до ст. 49.

7. Про особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку див. ст. 106 та коментар до неї.

* * *

Конвенція Організації Об'єднаних Націй про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р. Ратифікована СРСР 25 березня 1969 р. (статті 1, 2, 4).

Статут міжнародного воєнного трибуналу від 8 серпня 1945 р. (ст. 6).

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (ст. 327).

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 4 березня 1965 р. "Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів".