Кодекс торговельного мореплавства України (КТМУ). Науково-практичний коментар.

До страховика, який сплатив страхове відшкодування, переходить, у межах сплаченої суми, право вимоги, яке страхувальник (або інша особа, яка отримала страхове відшкодування) має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Це право здійснюється страховиком з дотриманням порядку, встановленого для особи, яка отримала відшкодування. 

Якщо страхувальник відмовився від свого права вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, або здійснення цього права стало неможливим з його вини, страховик звільняється від сплати страхового відшкодування повністю або у відповідній частині.

Коментар:

У випадку, коли причиною загибелі або пошкодження застрахованого майна стала протиправна поведінка третьої особи, страхувальник має право вимагати відшкодування збитків або від особи, що їх завдала, або від страховика. Дане положення випливає з того, що між страхувальником і страховиком існує договір морського страхування, а між особою, що заподіяла збитки та страхувальником існують або договірні зобов'язання (наприклад, договір перевезення) або позадоговірні зобов'язання (наприклад, деліктні). При цьому, кожен із цих зобов'язань направлені на відшкодування збитків, що були завдані страхувальнику. Саме тому, якщо страхувальник отримав відшкодування від особи, що завдала збитків, він не має право звернутися із відповідною вимогою до страховика і навпаки, оскільки це суперечить вимогам діючого законодавства України (див. наприклад коментар до ст. 276 Кодексу).

Якщо ж страхувальник скористався своїм правом звернення до страховика із вимогою про відшкодування завданих збитків і страховик сплатив страхове відшкодування, останній має право звернутися із вимогою до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Таким чином, відповідно до законодавства України до страховика, який відшкодував страхувальнику вказані збитки переходить відповідне право страхувальника по відношенню до особи, яка завдала ці збитки. Такий перехід в законодавстві та юридичній практиці отримав назву суброгація.

Вказане право переходить до страховика за прямою вказівкою закону. Юридичним фактом, що породжує такий перехід права є виплата страховиком страхового відшкодування за збитки, що обумовлені правопорушенням. В момент виплати такого відшкодування перехід до страховика відповідного права страхувальника відбувається автоматично, тобто без будь-якої заяви страхувальника та незалежно від його волі.

При цьому, право страхувальника на стягнення збитків з правопорушника переходить до страховика лише в межах сплаченого страхового відшкодування. Якщо таке відшкодування не досягає суми збитків, страхувальник зберігає право на стягнення з правопорушника збитків, які не покриті страховим відшкодуванням.

Суброгація призводить до того, що страховик вступає на місце страхувальника у правовідношення, що пов'язувало останнього із особою, що завдала збитків. Саме тому, стягнення збитків на користь страховика відбувається в рамках не страхового, а іншого зобов'язання, суб'єктами якого були страхувальник та особа, що завдала збитків. Таким чином, право, що перейшло до страховика повинно здійснюватися ним в тому ж порядку, який був передбачений для страхувальника.

Частина 2 коментованої статті звільняє страховика від сплати страхового відшкодування у випадку, коли страхувальник відмовився від свого права вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, або здійснення цього права стало неможливим з його вини. Так, за прямою вказівкою закону для застосування ч. 2 ст. 274 необхідна вина страхувальника. За відсутності його вини в тих труднощах, що виникли у страховика у зв'язку із здійсненням права, що перейшло до нього в порядку суброгації, відмова від страхового відшкодування є безпідставною.