Кодекс торговельного мореплавства України (КТМУ). Науково-практичний коментар.

Власник судна відповідає за шкоду від забруднення, заподіяну внаслідок витоку з його судна або скиду з нього нафти або інших речовин, шкідливих для здоров'я людей або живих ресурсів моря (далі - забруднюючі речовини), за винятком випадків, передбачених статтею 305 цього Кодексу. 

Шкода від забруднення - це шкода, заподіяна за межами судна забруднюючими речовинами морському середовищу, узбережжю або будь-яким іншим об'єктам (суднам, рибопромисловим знаряддям тощо). Вона включає також вартість розумних заходів, вжитих будь-якою особою після події, що могла спричинити або спричинила витік чи скид забруднюючих речовин, для відвернення або зменшення шкоди від забруднення, а також збитки, заподіяні внаслідок вжиття таких заходів.

Коментар:

В коментованій главі відтворені положення Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1992 р. (Закон України про приєднання до цієї Конвенції від 4 липня 2002 року). Цю Конвенцію було прийнято ще у Брюсселі у 1969 р., проте зміни та доповнення Протоколом 1992 р. стали підставою вважати її Конвенцією 1992 р. (далі по тексту використовується скорочена назва - Конвенція 1992 р.) Прийняття цієї Конвенції пов'язується з проведенням у 1958 р. конференції ООН про морському праву та прийняттям Конвенції про відкрите море, відповідно до якої всі держави повинні були в національному законодавстві передбачити правила щодо попередження забруднення моря нафтою.

Згодом питання про попередження забруднення моря набуло ще більшої актуальності. Тому подальше формування норм міжнародного права спрямовувалося на попередження забруднення не лише нафтою, а й іншими відходами та матеріалами. Про це свідчить прийняття Міжнародної конвенції щодо попередження забруднення з суден (МАРПОЛ 73/78), Конвенції ООН по морському праву 1982 р., Міжнародної конвенції щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення нафтою 1969 р., Конвенції про захист Чорного моря від забруднення 1992 р. та інших міжнародних актів.

Так, зокрема, стаття IX Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестська Конвенція від 1992 року) закликає Договірні сторони до співробітництва з метою запобігання, зменшення та боротьби з забрудненням морського навколишнього середовища Чорного моря, яке виникає внаслідок надзвичайних ситуацій, відповідно до Протоколу про співробітництво в боротьбі з забрудненням Чорного моря нафтою й іншими шкідливими речовинами внаслідок надзвичайних ситуацій (Протокол про надзвичайні ситуації). Тому Україна, Російська Федерація, Туреччина, Болгарія, Грузія, Румунія прийняли План дій у надзвичайних ситуаціях на Чорному морі (далі - План) для швидкого й ефективного реагування на інциденти забруднення моря. План містить дві частини: реагування на нафтові розливи; реагування на інші, ніж нафта, шкідливі речовини. Договірні сторони погодили належні зобов'язання, що насамперед стосуються: розвитку національного планування дій у надзвичайних ситуаціях і спроможності реагування на забруднення; розповсюдження інформації іншим Сторонам стосовно національної організації і компетентних національних органів влади; інформування інших Сторін про всі інциденти забруднення, їх наслідки та про вжиті дії; а також надання допомоги Стороні, яка просить допомогу. Крім того, кожна Договірна Сторона зобов'язана підтримувати і розвивати, самостійно чи через двостороннє або багатостороннє співробітництво, свої плани дій у надзвичайних ситуаціях на Чорному морі та засоби боротьби з забрудненням моря нафтою. Ці засоби повинні охоплювати, зокрема, обладнання, судна, авіаційну техніку і особовий склад, готові до дій у випадках надзвичайних ситуацій.

Відповідно до змісту коментованої статті поняття "шкоди від забруднення" є ключовим для визначення випадків, на які розповсюджується КТМУ. Отже, шкода від забруднення - це шкода, заподіяна за межами судна забруднюючими речовинами морському середовищу, узбережжю або будь-яким іншим об'єктам (суднам, рибопромисловим знаряддям тощо). Вона включає також вартість розумних заходів, вжитих будь-якою особою після події, що могла спричинити або спричинила витік чи скид забруднюючих речовин, для відвернення або зменшення шкоди від забруднення, а також збитки, заподіяні внаслідок вжиття таких заходів.

Згідно з наведеним визначенням шкоду від забруднення характеризують наступні положення:

1) Шкода завдана таким способом, як забруднення, тобто забруднення забруднюючими речовинами.

2) Шкода повинна бути заподіяна за межами судна, що перевозить нафту.

3) Спричинення шкоди має спрямовуватися на морське середовище, узбережжя або будь-які інші об'єкти (судно, рибопромислове знаряддя тощо).

Питання про задоволення вимог про відшкодування збитків, спричинених навколишньому середовищу, залишається актуальним з огляду на неоднозначність розуміння такого роду збитків і складність їх виділення від інших видів збитків. Враховуючи загальноприйняте визначення збитків згідно ст. 224 ГКУ, а також те, що положення Конвенції 1992 р. неодноразово змінювалися (це не знайшло повного відображення в нормах КТМУ), поняття шкоди від забруднення вимагає певного уточнення, адже по суті мова йде про збитки, а саме два види витрат:

1) Витрати, що мають місце внаслідок витоку або зливу нафти із судна. В цьому випадку слід звернути увагу на характер збитків: (а) збитки мають бути завдані поза судном; (б) збитки мають бути завдані забрудненням, що виникло внаслідок витоку або зливу нафти із судна; (в) відшкодування збитків (крім втраченої вигоди) обмежується витратами на вжиття розумних заходів з відтворення, які були фактично вжиті або мають бути вжиті. Задля визначення розумних заходів з відтворення навколишнього середовища приймається до уваги наступне: (а) вартість заходів повинна бути розумною, (б) розумне співвідношення між вартістю фактично вжитих і таких, що мають бути вжиті, заходів, (в) заходи повинні бути належними і мати на меті розумну вірогідність успіху.

2) Витрати на попереджувальні заходи і подальші збитки або шкоду, заподіяні попереджувальними заходами. Попереджувальні заходи - це будь-які розумні заходи, вжиті будь-якою особою після того, як стався інцидент (будь-яка пригода або низка пригод однакового походження, які завдали шкоди забрудненням або створюють серйозну і неминучу загрозу заподіяння такої шкоди), для попередження або зменшення шкоди від забруднення. Визначення "правова природа попереджувальних заходів" зводиться до визначення мети, до якої спрямовуються такі заходи. Якщо такі заходи мають на меті зменшення або попередження шкоди, то вони є попереджувальними, а якщо вони спрямовані не лише на попередження забруднення, а й на інші цілі, то вони визнаються попереджувальними частково. Задля віднесення заходів до попереджувальних слід звертати увагу на два критерії: (а) розумність вжиття заходів; (б) вжиття заходів тільки після інциденту.

Згідно коментованої статті за шкоду від забруднення відповідає власник судна. Зазначимо, що покладання відповідальності на власника судна є результатом складного компромісу, якого вдалося досягти в процесі перегляду Конвенції 1992 р., враховуючи складність на практиці в окремих випадках ідентифікації вантажовідправника/вантажоодержувача.

Згідно Конвенції 1992 р. "власник судна" означає особу або осіб, зареєстрованих як власник судна, а за відсутності реєстрації - особу або осіб, власністю яких є судно. Однак у випадку, коли судно належить державі та експлуатується компанією, що зареєстрована в цій державі як оператор судна, "власник судна" означає таку компанію.

Власник судна несе відповідальність за будь-яку шкоду від забруднення, заподіяну судном в результаті інциденту з моменту інциденту або, якщо інцидент складається з низки пригод, з моменту першої пригоди.

Сьогодні КТМУ не звільняє власника судна від відповідальності, навіть якщо судно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій третіх осіб. Важливе значення також має й те, що відповідальність власника судна наступає за відсутності його вини. Не має значення також й те, здійснював він експлуатацію судна самостійно, чи спільно з іншими суб'єктами господарювання. Власник залишається відповідальним навіть за умов передачі судна в найм третім особам (наприклад, на умовах тайм-чартеру, бербоут-чартеру).

Аналіз окремих положень Конвенції 1992 р. та коментованої статті дає підстав сформулювати умови, за яких відбувається кваліфікація випадків забруднення нафтою:

- шкода повинна бути спричинена судном, що фактично перевозило нафту;

- судно повинно бути спеціалізованими, тобто призначеним для транспортування нафти;

- нафта повинна перевозитися наливом, а також в якості вантажу (кількість нафти, що перевозиться, значення не має).

Тому застосування наведених норм не є можливим у випадках забруднення нафтою з інших джерел (наприклад, трубопроводу, бурового обладнання, пасажирських чи риболовних суден тощо) чи коли транспортування здійснюється іншим способом (наприклад, у бочках, балонах тощо).

Відповідальність за забруднення настає за наявністю трьох умов: (1) наявність шкоди; (2) протиправність поведінки того, хто спричиняє шкоду; (3) наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою.

Положення КТМУ не застосовуються до військових кораблів та інших суден, які належать державі або експлуатуються нею та використовуються виключно для урядової некомерційної служби.

Основні вимоги до обчислення розміру збитків, завданих державі внаслідок забруднення навколишнього природного середовища, що сталося у разі витоку або зливу нафти із суден, а також суб'єктам господарської діяльності, які зазнали збитків внаслідок витрат на попереджувальні заходи або заходи з відтворення природних ресурсів, які були фактично вжиті або мають бути вжиті, чи внаслідок не одержаних через порушення господарської діяльності доходів, закріплені в постанові Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. N 631 "Про затвердження Методики обчислення розміру збитків від забруднення нафтою" (далі - Методика).

Дія цієї Методики поширюється на територію України, її внутрішні морські води, територіальне море та виключну (морську) економічну зону. Згідно Методики, збитки від забруднення нафтою включають:

А) збитки від забруднення навколишнього природного середовища (у тому числі прямі збитки внаслідок погіршення стану навколишнього природного середовища, загибелі риби, гідробіонтів, кормових організмів, порушення нерестовищ) та втрачені внаслідок такого забруднення доходи (втрата потомства риби тощо);

Б) витрати на заходи з відтворення природних ресурсів, які були фактично вжиті або мають бути вжиті;

В) витрати на попереджувальні заходи, а також подальші збитки або шкоду, заподіяну попереджувальними заходами;

Г) не одержані внаслідок порушення господарської діяльності доходи.

За фактом скидання нафти із судна складається протокол про порушення природоохоронного законодавства.

Маса скинутої нафти розраховується за наведеною у Методиці формулою на підставі:

А) виявлення під час перевірки судна та суднових документів фактів втрати судном нафти;

Б) заміру маси нафти, зібраної з водної поверхні та берегової смуги, з урахуванням маси нафти, що залишилася після проведення заходів з ліквідації наслідків забруднення;

В) результатів аерозйомки, візуальної оцінки площі забруднення та товщини нафтової плівки на водній поверхні.

Обчислення розміру збитків, завданих внаслідок забруднення навколишнього природного середовища, що сталося у разі витоку або зливу нафти із суден, проводиться у доларах США з урахуванням маси нафти, визначеної згідно цієї Методики, та такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.95 р. N 484 "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України".

Обчислення розміру збитків, яких зазнали суб'єкти господарської діяльності внаслідок витрат на відтворення природних ресурсів, попереджувальні заходи та внаслідок не одержаних через порушення господарської діяльності доходів, здійснюється цими суб'єктами виходячи з фактичних витрат, що підтверджується відповідними документами.

Обчислення розміру збитків від шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, здійснюється державними інспекціями охорони Азовського і Чорного морів або Державною екологічною інспекцією на підставі протоколів та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення. Після обчислення розміру збитків оформляється та пред'являється претензія про їх відшкодування.