Кодекс торговельного мореплавства України (КТМУ). Науково-практичний коментар.

Якщо рятівник здійснив рятувальні операції стосовно судна, що само по собі або його вантаж становили загрозу заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, і не набув при цьому права на винагороду, то він має право на одержання від власника цього судна спеціальної компенсації, еквівалентної його витратам, яка може бути збільшена максимально на 30 відсотків понесених рятівником витрат. 

Проте якщо суд, господарський суд або Морська арбітражна комісія, врахувавши відповідні критерії, зазначені у статті 333 цього Кодексу, буде вважати справедливим і розумним збільшити в подальшому таку спеціальну компенсацію, то це збільшення не може перевищувати 100 відсотків понесених рятівником витрат. 

Коментар:

В коментованій статті визначено право рятівника на одержання окремого платежу - спеціальної компенсації. Право рятівника на спеціальну компенсацію виникає за трьох умов:

1) рятівник здійснив рятувальні операції стосовно судна;

2) судно або його вантаж становило загрозу заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу;

3) рятівник не набув права на винагороду.

Отже, спеціальна компенсація не є винагородою за рятування, а становить спеціальний платіж, розмір якого має бути еквівалентним витратам рятівника. Цією статтею також передбачена можливість збільшення розміру спеціальної компенсації: (а) максимально на 30 відсотків понесених рятівником витрат; (б) за рішенням суду, господарського суду або Морської арбітражної комісії це збільшення не може перевищувати 100 відсотків понесених рятівником витрат.

Зазначимо, що в контексті ст. 14 Конвенції слід звернути увагу на наступні положення:

1) Право на одержання спеціальної компенсації рятувальник одержує в результаті здійснених ним рятувальних операцій за умови, якщо він запобіг шкоді навколишньому середовищу чи зменшив її.

2) Витрати рятувальника означають фактичні витрати, обґрунтовано здійснені рятувальником під час проведення рятувальної операції, та справедливу оплату за обладнання й персонал, фактично та обґрунтовано використані в ході рятувальної операції, з урахуванням критеріїв, які наведені щодо визначення розміру винагороди за рятування.

3) Якщо рятувальник виявив недбалість і через це не зміг запобігти шкоді навколишньому середовищу чи зменшити її, він може бути повністю або частково позбавлений спеціальної компенсації.

Отже, відповідно до Конвенції визначення розміру спеціальної компенсації здійснюється таким чином:

 (а) у випадку, якщо рятівник не запобіг шкоді навколишньому середовищу чи не зменшив її, спеціальна компенсація дорівнює витратам рятівника;

 (б) у випадку, якщо рятівник запобіг шкоді навколишньому середовищу або зменшив її, спеціальна компенсація дорівнює витратам рятівника, однак може бути збільшена до 30 % чи навіть 100 % витрат рятівника.

Спеціальна компенсація сплачується за рахунок власника судна, до того ж власник судна має право адресувати регресну вимогу третім особам.

Спеціальна компенсація не є загальною аварією.

Застосування ст. 14 на практиці викликало чимало складнощів, тому Міжнародний рятувальний союз у 1999 р. схвалив інший метод визначення спеціальної компенсації, він знайшов закріплення в Умовах про спеціальну компенсацію клубів Пі енд Ай (The Special Compensation P&I Clab Clause, скорочено - Scopic Clause). Зокрема, згідно "Скопік клоуз" застосування положень про спеціальну компенсацію не ставиться в залежність від спричинення шкоди навколишньому середовищу.