Кодекс торговельного мореплавства України (КТМУ). Науково-практичний коментар.

Порядок прийняття на роботу осіб суднового екіпажу, їх права і обов'язки, умови роботи на судні та оплати праці, соціально-побутового обслуговування в морі і в порту, а також порядок і підстави звільнення регулюються законодавством України, цим Кодексом, статутами служби на морських і риболовних суднах, генеральними та галузевими тарифними угодами, колективними і трудовими договорами (контрактами). 

Статут служби на морських суднах затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, Статут служби на риболовних суднах - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.

Коментар:

Порядок приймання на роботу членів екіпажу, їх права та обов'язки регулюються в першу чергу загальними нормами трудового законодавства. Проте специфіка діяльності морського транспорту передбачає особливі правила, які регулюються нормами цього Кодексу, статутами служби на морських і риболовних суднах, генеральними та галузевими тарифними угодами, колективними і трудовими договорами (контрактами). Крім того, трудові відносини на судні регулюються й міжнародними угодами.

Зокрема, до роботи на судні допускаються лише особи, що мають відповідні дипломи і кваліфікаційні свідоцтва (див. коментар до ст. 51), які відповідають вимогам до стану їх здоров'я (див. коментар до ст. 52). Деякі командні посади на судні можуть займати тільки громадяни України (див. коментар до ст. 53).

Як правило, судноплавні компанії мають власні кадрові служби та самостійно здійснюють працевлаштування моряків для роботи на суднах. В той же час на сьогодні існують спеціалізовані компанії, які здійснюють підбір, навчання та працевлаштування моряків, в тому числі і для роботи на іноземних суднах. В своїй діяльності такі компанії керуються Конвенцією N 179 про найм і працевлаштування моряків. Проте на сьогодні Україна не є учасницею цієї Конвенції. Згідно цієї Конвенції приватні служби з найму і працевлаштуванню повинні діяти тільки у відповідності з єдиною системою ліцензування, яка створюється і змінюється тільки після консультацій з представницькими організаціями судновласників і моряків. Держава повинна забезпечити, щоб на моряків прямо чи побічно не покладалася оплата будь-яких зборів і витрат у зв'язку з їх наймом і наданням роботи; визначає умови, за яких служби можуть працевлаштовувати або здійснювати набір моряків за кордоном, а також умови обробки (збору, зберігання, передачі) особистих даних про моряків. Держава забезпечує, щоб компетентний орган виконавчої влади контролював служби з найму та звільненню, видавав і продовжував строк дії ліцензій; слідкував, щоб апарат і персонал служб складався з підготовлених осіб, які мають відповідні знання в галузі морського транспорту; вимагав від служб прийняття заходів, що забезпечують в міру можливостей наявність у роботодавця засобів для захисту моряків від загрози залишення в важкому положенні в іноземному порту тощо.

Так, оскільки спеціальними нормативно-правовими актами не передбачені додаткові вимоги до робочого часу і часу відпочинку працівників складу суден морського флоту, то відповідно до ст. 50 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) нормальна тривалість робочого часу для членів екіпажу складає 40 годин на тиждень. На суднах з цілодобовою роботою для членів екіпажів встановлюється змінний графік вахт у відповідності з вимогами ст. ст. 58, 59 КЗпП.

Для членів екіпажів встановлений підсумований облік робочого часу (ст. 61 КЗпП). Тривалість звітного періоду визначається судновласником за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації виходячи з певних умов роботи судна і встановленого графіку вахт. У відповідності із трудовим законодавством члени екіпажу користуються правом на щоденний відпочинок, включаючи час для харчування (ст. 66 КЗпП), щонедільний відпочинок (ст. 67, 68 КЗпП), відпочинок в святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) та щорічні основні та додаткові відпустки (ст. 74 - 76 КЗпП).

В 1996 році була прийнята Конвенція N 180 про тривалість робочого часу моряків і укомплектування судів екіпажами. Проте, на сьогодні Україна також до цієї Конвенції не приєдналася.

Ч. 2 коментованої статті передбачається, що статут служби на морських суднах затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту, Статут служби на риболовних суднах - центральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства.

Так, згідно КТМ СРСР статути служби на суднах затверджувалися міністерствами і відомствами, в веденні яких знаходилися морські судна, за погодженням із Міністерством морського флоту. В діючому Кодексі не міститься вказівки на те, хто повинен затверджувати статути служби на суднах, які використовуються для різних цілей торговельного мореплавства. Виходячи з історії правового регулювання безпеки мореплавства та враховуючи специфіку служби на морських суднах, які використовуються, наприклад, для розвідки і добування корисних копалин, піднімання майна, що затонуло в морі, гідротехнічних і інших подібних робіт, слід визнати, що, застосовуючи слово "статут" в ч. 2 коментованої статті, законодавець мав на увазі статут служби на суднах, що здійснюють діяльність з перевезення вантажів, пасажирів, багажу, яка на даний час відноситься до ведення Міністерства транспорту та зв'язку України.

На сьогодні в Україні діє лише Статут служби на суднах морського флоту Союзу РСР, затверджений наказом Міністерства морського флоту СРСР 9 січня 1976 року N 6, який визначає порядок організації служби, а також основні права та обов'язки осіб суднового екіпажу. Що стосується Статуту служби риболовних суден, то наразі в нашій країні він відсутній.

Щодо статутів служби на суднах, які займаються іншою діяльністю на морі, то вони повинні затверджуватися відповідними міністерства і відомствами. Хоча після прийняття Конвенції про підготовку, дипломування моряків та несення вахти 1978 року, в якій встановлені вимоги до членів екіпажу, необхідність прийняття статутів служби практично відпала і вони цілком можуть бути замінені відповідними посадовими інструкціями, які розробляються судновласниками з урахуванням вимог, що містяться як в національному, так і в міжнародному законодавстві.