Кодекс Законів про працю України (КЗпПУ). Науково-практичний коментар.

На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

Коментар:

1. Особливим видом режиму робочого часу є режим роботи з поділом робочого дня на частини. Поділ робочого дня на частини передбачений ст. 60 КЗпП, однак ця стаття має відсильний характер. Вона тільки передбачає адресовану правотворчому органу вказівку на те, що поділ робочого дня на частини допускається тільки на роботах з особливими умовами праці. Якщо така підстава для вирішення правотворчими органами питання про встановлення можливості поділу робочого дня на частини (особливі умови праці) має місце, то цей орган уповноважений визначити випадки, коли допускається поділ робочого дня на частини, і порядок поділу.

2. Ст. 60 КЗпП не передбачає погодження з виборним органом первинної профспілкової організації запровадження режиму поділу робочого дня на частини. Однак ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди" передбачає визначення режиму роботи в колективному договорі. Очевидно, вирішуючи в колективному договорі питання режиму роботи, сторони повинні визначити підстави і порядок застосування режиму роботи, який передбачає поділ робочого дня на частини. Погодження поділу робочого дня на частини з виборним органом первинної профспілкової організації може також передбачатися законодавчими актами, які регулюють застосування такого режиму роботи.

3. Поділ робочого дня на частини означає можливість встановлення перерви в роботі більше двох годин. Дві години або менше - це така тривалість перерви, яка дозволяє кваліфікувати її як перерву для харчування та відпочинку, природно, за умови відповідності її ст. 66 КЗпП. Встановлення перерви тривалістю понад дві години можливе лише на підставі ст. 60 КЗпП. Ст. 60 КЗпП передбачає регулювання порядку поділу робочого дня на частини законодавством. Відповідні правотворчі органи одержали право визначати і кількість перерв, і їх тривалість. Час перерв, природно, у робочий час не включається.

4. Можливість поділу робочого часу на частини передбачена постановою Ради Міністрів СРСР "Про режим роботи водіїв і кондукторів міського пасажирського транспорту". Ця постанова зберегла чинність в Україні. Вона поширюється на водіїв і кондукторів міського пасажирського транспорту. Постанова передбачає можливість поділу робочого дня на дві частини. На початку передбачалося обмежити кількість змін, поділених на частини, двадцятьма протягом місяця. Надалі (п. 16 постанови Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо поліпшення роботи міського пасажирського транспорту") це обмеження було скасоване. Як компенсація за поділ робочого дня (зміни) на частини була передбачена доплата до 30 відсотків тарифної ставки (окладу). Це обмеження варто розглядати як таке, що втратило чинність. Визначення розміру доплати робочого дня на частини охоплюється повноваженням сторін колективного договору.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1983 року N 52 було рекомендовано розширити практику застосування режиму роботи, який передбачає поділ робочого дня на частини на підприємствах, в організаціях і установах, зайнятих обслуговуванням населення. Це була не норма прямої дії, а тільки пропозиція, адресована місцевим органам виконавчої влади. І все-таки названа постанова, не визначаючи порядку поділу робочого дня (зміни) на частини, надає право відповідним органам місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування право дозволяти застосування режиму роботи, який передбачає поділ робочого дня на частини на підприємствах, в організаціях, установах, зайнятих обслуговуванням населення.

Встановлення режиму роботи, який передбачає поділ робочого дня на частини для водіїв і кондукторів, допускається відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 24 січня 1969 року за погодженням із працівником. В інших випадках вирішення питання про необхідність такого погодження відноситься, на наш погляд, до компетенції сторін колективного договору. Введення поділу робочого дня на частини без погодження з працівником передбачає виконання вимог частини третьої ст. 32 КЗпП.

5. Можливість поділу робочого дня на частини передбачена деякими нормативно-правовими актами, що регулюють питання робочого часу і часу відпочинку в окремих галузях народного господарства.