Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Науково-практичний коментар.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Коментар:

 У коментованій статті розкривається зміст необережної вини. Відповідності зі ст. 11 Кодексу необережна вина, як і навмисна, є однією з найважливіших ознак адміністративного правопорушення. Протиправна дія, вчинена з необережності, є менш серйозним правопорушенням порівняно з такою самою дією, зробленою навмисне. У тих випадках, коли в самій нормі таке розмежування не проводиться, але вона допускає обидві форми вини, вчинення дій або бездіяльності з необережності може служити підставою для накладення менш суворого стягнення в межах, передбачених відповідною статтею КпАП. Наприклад, у ч. 1 ст. 211 сформульований такий склад правопорушення: «Умисне зіпсуття або недбале зберігання військовозобов'язаними і призовниками обліково-військових документів (військових квитків і посвідчень про приписку до призовних дільниць), яке спричинило їх втрату». Умисне псування як навмисна вина заслуговує більш суворого стягнення. Із усього цього випливає, що як для рішення питання про відповідальність порушника, так і для визначення йому стягнення повинно бути точно встановлено, діяв він навмисне або з необережності.

 У коментованій статті необережна вина визначається стосовно матеріальних складів адміністративних правопорушень і пов'язується виключно ставленням порушника до наслідків своєї дії. Прямих вказівок про те, у чому необережна вина виражається стосовно формального складу, що вважається закінченим, незалежно від шкідливих наслідків, що наступили, стаття не містить. Однак зі змісту статті й зіставлення її з попередньою, яка розглядає питання вчинення адміністративного правопорушення умисно, можна зробити висновок, що у формальних складах необережна вина полягає в тому, що, вчинюючи ту чи іншу дію, особа, як правило, не усвідомлює її протиправності, хоча повинна й могла її усвідомлювати. Висновок про те, що особа повинна була й могла усвідомлювати протиправність своєї дії (бездіяльності) й караність останньої в адміністративному порядку, може бути зроблений з урахуванням конкретних обставин справи й суб'єктивних можливостей порушника.

 Існують дві форми необережної вини: самовпевненість і недбалість. Інтелектуальний момент самовпевненості характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільно шкідливих наслідків свого діяння, а вольовий момент полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення цих наслідків. Формулювання «легковажно розраховувала на їх відвернення» полягає в тому, що при самовпевненості особа розраховує на цілком реальні, певні обставини, які за своїми властивостями, зв'язками мають здатність відвернути настання наслідків. Це її власні, особисті якості (спритність, вмілість, досвідченість, майстерність), дії інших осіб, фізичні або хімічні закони, вплив обстановки, сил природи тощо. Формулювання «повинна була їх передбачити» - це об'єктивний критерій, з яким пов'язується обов'язок особи передбачати настання шкідливих наслідків своїх дій. Такий обов'язок на особу покладають: закон, службовий стан, фах (професія - лікар, вихователь, водій), прийнятий особою на себе обов'язок за угодою, дорученням; правила суспільного співжиття, вчинені особою угоди, за якими вона зобов'язалась відвернути чи не допустити настання певної шкоди. Прикладом самовпевненості є в'їзд водіїв на залізничний переїзд на заборонений сигнал світлофора або жест регулювальника чи чергового по переїзду, при закритому шлагбаумі або коли до переїзду наближається поїзд (ч. З ст. 123). Водій розраховує при цьому встигнути переїхати залізничний переїзд або своєчасно загальмувати, але не встигає цього зробити і створює аварійну обстановку або пошкоджує транспортні засоби, вантажі, шляхи, шляхові та інші споруди.

 Недбалість відрізняється від самовпевненості тим, що особа не передбачає настання шкідливих наслідків. Інтелектуальний момент недбалості полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Вольовий момент недбалості вказує на реальну можливість винного передбачити шкідливі наслідки своєї поведінки, але незважаючи на це, він не активізує свої психічні сили і здібності для вчинення вольових дій, необхідних для запобігання таким наслідкам. Найчастіше це пов'язане з тим, що порушник не замислюється над тим, до чого може призвести вчинена ним дія. Для з'ясування питання, чи повинна була передбачати шкідливі наслідки своєї дії або бездіяльності, необхідно встановити об'єктивні умови, в яких вона перебувала. Обов'язок передбачення шкідливих наслідків може бути обумовлений характером виконуваних особою службових обов'язків, вимогами правил гуртожитку тощо. У тих випадках, коли встановлено, що особа не повинна була передбачати наслідки, що настали, питання про її адміністративну відповідальність відпадає й немає потреби в з'ясуванні, чи могла вона передбачити ці наслідки. Якщо особа повинна була передбачити настання шкідливих наслідків, потрібно з'ясувати, чи могла вона це зробити. Правильний висновок про це можна зробити з огляду на конкретні індивідуальні особливості особистості порушника, життєвий досвід, освіту, професію, стаж роботи, навички, стан здоров'я, психіки, обстановку, в якій особа діяла тощо.

 Від необережної вини потрібно відрізняти невинне заподіяння шкоди, так званий казус або випадок, при якому особа не несе відповідальності. Для останнього характерно, що особа не повинна була й не могла передбачати шкідливі наслідки, що наступили в результаті вчиненої дії. З невинним заподіянням шкоди - «випадком» іноді доводиться зустрічатися при розгляді справ про адміністративні правопорушення на транспорті.