Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Науково-практичний коментар.

Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає від¬повідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміні¬стративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих актів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Коментар:

Чинність закону - це обов'язковість виконання закону, яка визначається часом (з якого періоду встановлюється дія закону), простором (на якій території), а також колом осіб, на яке цей закон поширюється.

Чинність закону в часі обумовлена вступом його в чинність і втратою чинності. Закони стають обов'язковими, тобто набувають законної сили, з певного моменту, що встановлюється відповідним нормативним актом: після закінчення загального заздалегідь передбаченого строку, якщо він визначаться в тексті закону; негайно після офіційного прийняття й опублікування тексту закону (так, ч. 5 ст. 94 Конституції України визначає, що закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування); після закінчення спеціально передбаченого строку для конкретного закону (нормативно-правового акта) після його опублікування. Набуття законом чинності означає, що із цього моменту їм повинні керуватися, виконувати його й дотримуватися всі юридичні та фізичні особи. Природно, що до цього моменту він не є обов'язковим. Більше того, оскільки до вступу нового закону в чинність діє старий закон, новим законом керуватися не можна. Поведінка відповідно до норми, що не вступили ще в законну чинність (хоча держава, створюючи нову норму, тим самим явно визнала незадовільність старої), буде порушенням чинної норми. Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. У зв'язку із цим визначення моменту набрання законом чинності -важливий елемент у законодавстві й у застосуванні законів. Трапляються розбіжності в часі моменту прийняття закону (набуття ним чинності) і моменту початку його дії. Це обумовлено необхідністю надання суб'єктам можливості ознайомитися зі змістом нового нормативного акта й визначити для себе поведінкові установки щодо його реалізації. Розрізняють акти обумовлено-тривалої й невизначено-тривалої дії. До першої групи належать акти, стосовно яких спеціально зазначений строк їхньої дії або він мається на увазі характером самого акта (наприклад, бюджетні питання на поточний рік). Другу групу становлять акти, щодо яких не міститься вказівок про термін дії, тобто акт має чинність закону й діє доти, поки не буде відмінений. Різновидом втрати актом (законом) чинності є призупинення його дії. Втрата законом чинності означає, що із цього моменту він не може застосовуватися. Втрата законом чинності може відбутися, насамперед, у результаті його офіційного скасування спеціальним розпорядженням державного органу. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набуття ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності визначено Указом Президента України від 10.06.1997 р. № 503/97. Він встановлює, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцяти ден ний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газети «Урядовий кур'єр» та «Голос України». Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав. Поняття чинності закону про відповідальність за адміністративні правопорушення у просторі тісно пов'язане із поняттям території України. Територіальні межі чинності законодавства України про адміністративні правопорушення визначаються, з огляду на межі території України, якщо чинність у просторі не встановлена в самому нормативному акті. Засади територіального устрою України закладені у Розділі IX Конституції України, в якому визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь (які мають спеціальний статус, що визначається законами України). До складу території України відповідно до її законодавства та міжнародних договорів належать: а) суходіл, у тому числі острови у відкритому морі, що належать Україні (при цьому острів - це природно утворений простір суходолу, оточений водою, який знаходиться вище рівня води під час припливу). Як частина берега розглядаються і виступаючі в море постійні портові споруди, що є складовою цього порту (крім прибережних установок та штучних островів); б) внутрішні води (визначені відповідними лініями або такі, що історично належать Україні, морські води, води портів, бухт, заток, губ і лиманів, гаваней і рейдів та інші водойми, частини вод річок, озер та інших водойм); в) надра в межах кордонів України, в тому числі, надра під територіальним морем (на глибину, доступну для їх геологічного освоєння); г) повітряний простір над суходолом і водним простором, в тому числі, над територіальним морем (на висоту до 100-110 км над рівнем моря); д) територіальне море (прилеглий морський пояс) - смуга прибережних морських вод завширшки, до 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки; е) континентальний шельф України (дно і надра під територіальним морем), у тому числі, континентальний шельф островів, що належать Україні (однак скелі, не придатні для підтримання життя людини або для самостійної господарської діяльності, вважаються такими, що не мають континентального шельфу).

Крім того, до території України прирівнюються певні об'єкти, що перебувають під її суверенітетом: військові кораблі (військовий корабель - це судно, яке належить до військових сил певної держави, має зовнішні ознаки, що визначають національність судна, знаходиться під командуванням офіцера, який перебуває на службі уряду даної держави, і має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні) чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, знаходяться вони у відкритому морі, в територіальних водах іншої держави чи іноземному порту; військові повітряні об'єкти, які знаходяться в будь-якому місці за межами повітряного простору України; невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території України та ходять під прапором України у відкритому морі (тобто за межами територіальних і внутрішніх вод іноземних держав); невійськові повітряні об'єкти, зареєстровані в Україні, які знаходяться у відкритому повітряному просторі (тобто за межами території України або території іноземних держав). Вчинення особою адміністративного правопорушення у межах перелічених територіальних просторів і на територіях перелічених об'єктів є підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за законодавством України, якщо інше не передбачене законом.

Відповідно до ст. З Закону України «Про державний кордон України» (Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - № 2. - Ст. 5) останній, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється: 1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах; 2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України; 3) на судноплавних річках - посередині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік; 4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення; 5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - посередині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді. До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а за відсутності договорів - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 5 Закону України «Про державний кордон України»). Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України. Повітряним простором України є частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, зокрема, над її територіальними водами (територіальним морем) (ст. 1 Повітряного кодексу України (Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1993. - № 25. - Ст. 274)). У Кодексі України про адміністративні правопорушення вживається термін «особа», але конкретизації щодо того, які саме особи (фізичні чи юридичні) є суб'єктами адмі¬ністративних проступків, Кодекс не дає. Водночас, уважно проаналізувавши його норми щодо віку, після досягнення якого настає відповідальність, обставин, які виключають адміністративну відповідальність, неосудності особи, мети адміністративного стягнення тощо можна дійти висновку, що зазначений Кодекс встановлює адміністративну відпо¬відальність лише для фізичних осіб. Так, відповідно до чинного адміністративного законодавства суб'єктом адміністративних правопорушень можуть бути лише особи, що досягли на момент здійснення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку (ст. 12 КпАП). Водночас, законом встановлені деякі виключення в частині притягнення до адміністративної відповідальності за здійснення адміністративних правопорушень військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів (ст. 15 КпАП). Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, правил полювання, рибальства й охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, неправомірне використання державного майна, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, і за контрабанду ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не можуть бути застосовані виправні роботи й адміністративний арешт. Іноземні громадяни і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах із громадянами України. Виключення складають іноземні громадяни, що користуються імунітетом відповідно до міжнародних договорів, оскільки у випадку скоєння ними адміністративних правопорушень питання їх відповідальності вирішуються дипломатичним шляхом. Урегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі норма¬тивно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Конституція України, закріпивши ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Закріплений в Конституції України принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ст. 15), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 7). Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. До того ж актом, який пом'якшує відповідальність за адміністративне правопорушення, є акт, що виключає з санкції більш суворі стягнення або додаткові стягнення.

Акти, які пом'якшують або скасовують адміністративну відповідальність, застосовуються на будь-якій стадії провадження за справами про адміністративні правопорушення.