Кримінально-виконавчий кодекс України (КВК України). Науково-практичний коментар.

1. Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

2. Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

3. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

4. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Коментар:

Коментуючи дану статтю, слід наголосити, що виправлення та ресоціалізації засуджених має давню історію. Ця проблема вивчалася з позиції кримінального, кримінально-виконавчого права, пенітенціарної педагогіки та психології у працях багатьох науковців, однак єдиної точки зору щодо зазначених термінів не існує. Одні автори вважають їх синонімами, інші - абсолютно різними, не однорядними поняття. У науці кримінально-виконавчого права виправлення і ресоціалізація розглядається як один із напрямків діяльності органів і установ виконання покарання, який сприяє вихованню у засуджених соціально адекватних якостей, є внутрішнім процесом позитивних змін в особистості засудженого та його співпрацею із персоналом органів і установ виконання покарань, відновлення та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення, і охоплює три складові:

- мету покарання;

- діяльність органів і установ, які виконують покарання;

- процес корекції особи засудженого та змін у його особистості під впливом системи виховних заходів;

- результат роботи органів і установ виконання покарання.

Закріплення в Кримінально-виконавчому кодексі дифеніцій "виправлення" і "ресоціалізація" суттєво вплинуло на дискусію з цього приводу. Виправлення засудженого розглядається законодавцем як процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, що дозволяє реалізуватися відповідній меті кримінально-виконавчого закону.

Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Таким чином, виправлення і ресоціалізація - це ключові категорії для застосування великої кількості норм кримінально-виконавчого закону, під якими слід розуміти комплекс державних і недержавних заходів, визначених кримінально-виконавчим законодавством, іншими нормативно-правовими актами у сфері виконання і відбування покарань, шляхом корекційного впливу на свідомість осіб, засуджених за вчинення злочинів, для досягнення основної мети покарання - кари.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Коротко охарактеризуємо кожен із цих засобів.

Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує: ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що сприяє підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.

До засобів забезпечення режиму Кримінально-виконавчий кодекс України відносить технічні засоби нагляду і контролю, які адміністрація колонії має право використовувати (аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених).

Адміністрація колонії зобов'язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю.

Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Режим особливих умов у колоніях передбачений у випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію, чи у зв'язку з введенням надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.

Праця засуджених до позбавлення волі. Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів. В органах і установах виконання покарань проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.

Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі забезпечується відповідно до законів України "Про освіту" і "Про загальну середню освіту" з метою доступності і безоплатності здобуття повної загальної середньої освіти.

Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безоплатно.

Для засуджених, які не мають робітничої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані в даній колонії, обов'язковою є підготовка на курсах професійного навчання робітників на виробництві.

Громадський контроль як засіб виправлення і ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також виховна робота з ними організовуються спостережними комісіями і здійснюються громадськими організаціями та трудовими колективами за місцем роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб.

Спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді, а також громадські організації і трудові колективи можуть виділяти своїх представників та доручати їм за їхньою згодою систематичне проведення виховної роботи і здійснення контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання.

Відповідно до частини 4 статті 6, що коментується, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.