Кодекс Законів про працю України (КЗпПУ). Науково-практичний коментар.

Трудові спори розглядаються:

1) комісіями по трудових спорах;

2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.

Коментар:

1. Кодекс законів про працю не дає визначення індивідуальних трудових спорів. Водночас у законодавстві з'явилося поняття колективних трудових спорів (конфліктів). Розмежування між індивідуальними і колективними трудовими спорами проводиться насамперед за суб'єктом, який у спорі протистоїть власникові. В індивідуальному трудовому спорі власникові протистоїть працівник. Працівників може бути і декілька, але в індивідуальному трудовому спорі кожен з них пред'являє до власника вимоги з приводу порушення його індивідуальних трудових прав у частині, яка стосується кожного працівника і випливає з трудових правовідносин, в яких перебуває даний конкретний працівник з роботодавцем. Власник в індивідуальному трудовому спорі також може висувати вимоги до декількох працівників (наприклад, до членів бригади матеріально відповідальних осіб), але до кожного з працівників при цьому можливе пред'явлення лише однієї вимоги, обсяг якої індивідуально визначений.

У колективному трудовому спорі (конфлікті) власникові протистоять наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства або його структурного підрозділу, профспілкова або інша, уповноважена працівниками, організація.

2. Індивідуальні трудові спори відрізняються від колективних трудових спорів (конфліктів) також і за змістом. Однак слід враховувати, що в Україні втратило чинність Положення про порядок розгляду трудових спорів, відповідно до якого (п. 10) у порядку вирішення індивідуальних трудових спорів розглядались лише спори про застосування законодавства, колективних і трудових договорів, інших належно встановлених умов праці. Тому індивідуальні трудові спори зараз в Україні можливі з приводу не лише застосування, але й встановлення умов праці. І не випадково після внесення змін до глави XV КЗпП, присвяченої індивідуальним трудовим спорам, з Кодексу законів про працю була вилучена стаття 93, яка визначала порядок вирішення спорів між власником і профкомом з приводу встановлення та перегляду норм праці; колективні спори такого типу зараз підлягають вирішенню у встановленому для цього порядку. А окремі працівники одержали право заперечувати проти встановлення та зміни умов праці, у тому числі й норм праці, в порядку, встановленому для розгляду індивідуальних трудових спорів.

3. До індивідуальних трудових спорів належать, зокрема, трудові спори про переведення на іншу роботу; припинення трудового договору; оплату праці та виплату заробітної плати, виплату винагороди за вислугу років, винагороди за результатами роботи підприємства за рік, гарантійних сум, компенсацій; повернення грошових сум; надання відпустки; накладення дисциплінарного стягнення; видачу та використання спецодягу, спецвзуття, інших засобів індивідуального захисту; видачу лікувально-профілактичного харчування, молока та інших рівноцінних продуктів; встановлення та застосування норм праці; відрахування із заробітної плати тощо.

До категорії індивідуальних трудових спорів слід віднести також спори, які виникають при укладенні трудових договорів, зокрема, спори, пов'язані з відмовою в укладенні трудового договору, якщо працівник вважає, що відмовою порушено його право на працю.

4. З урахуванням сьогоднішніх реалій коло спорів, які належать до категорії індивідуальних трудових, може бути значно розширене порівняно з наведеним переліком. Справа в тому, що відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Працівник не може захищати свої права шляхом звернення безпосередньо до Конституційного Суду з позовом про визнання таким, що не має чинності закону, який порушує його трудові права, закріплені в Конституції. Він не може також, посилаючись на Конституцію, вимагати відновлення своїх власних прав, порушених застосуванням закону, який суперечить Конституції. Але він може захищати свої права в порядку, встановленому для вирішення індивідуальних трудових спорів, якщо ці права порушені підзаконними актами, що суперечать закону, або локальними актами.

Отже, до індивідуальних трудових спорів слід віднести всі спори про встановлення законами, підзаконними актами, локальними нормативними актами, генеральними, галузевими і регіональними угодами, колективними договорами умов праці, якщо питання про захист права ставить працівник, а не категорія працівників, не наймані робітники підприємства, установи, організації або їх структурного підрозділу. Таким чином, спори про встановлення норм праці, тарифних ставок, посадових окладів, інших умов оплати праці, про встановлення тривалості та графіку відпусток, про право на одержання спецодягу, спецвзуття, інших засобів індивідуального захисту, лікувально-профілактичного харчування тощо слід віднести до категорії індивідуальних трудових спорів. Зовсім інша справа, чи вдасться працівникові довести, що відповідним законом, підзаконним або локальним актом, угодою, колективним договором порушені його права. Але з точки зору законодавства про індивідуальні трудові спори захист права в подібних випадках у відповідних процесуальних формах можливий.

5. Радянське законодавство про працю не відносило до категорії трудових спори про надання та розподіл жилої площі, а також про задоволення побутових потреб працівників. І зараз ще зустрічаються консультації юристів, якими пропонуються відповідні права працівників захищати в порядку, встановленому для захисту суб'єктивного цивільного права. Уявляється, що у всіх випадках, коли право на житло або на задоволення побутових потреб працівників випливає з трудового договору, воно повинне захищатися в порядку, встановленому для вирішення індивідуальних трудових спорів. А самі такі спори повинні відноситися до категорії індивідуальних трудових спорів.

6. На відміну від цивільного законодавства, трудове законодавство детально не визначає способів захисту трудових прав. Але це не перешкоджає пред'явленню працівниками позовів про визнання власника (підприємства) зобов'язаним, про покладення на нього обов'язку, про припинення дій, які порушують право тощо.

7. Природно, не підлягають розгляду в комісіях по трудових спорах спори, в яких працівникові протистоїть не підприємство (установа, організація) та його власник, а інший орган. Так, у згаданому Положенні про порядок розгляду трудових спорів вказувалося на те, що в комісіях по трудових спорах не розглядаються спори, пов'язані з виплатою допомоги по державному соціальному страхуванню. У відносинах щодо виплати допомоги власник та його підприємство (установа, організація) виконують лише технічні функції. Стороною ж в таких правовідносинах, яка протистоїть працівникові, є орган, який здійснює управління коштами соціального страхування. Ст. 224 КЗпП дає підставу для висновку про те, що спори, які випливають із правовідносин з таким суб'єктним складом, трудовими взагалі назвати не можна. У той же час права працівника на виплату допомоги по соціальному страхуванню може порушити й власник. У цьому випадку спір, що виникає, повинен бути кваліфікований як трудовий.

8. Індивідуальні трудові спори між працівником і власником незалежно від форм трудового договору розглядаються комісіями по трудових спорах, районними (міськими) судами. Встановлений ст. 221 КЗпП порядок розгляду індивідуальних трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.